Розсипаний бісер

Дивний час - початок літа. У школярів закінчується навчання, тому вони з радісним передчуттям літніх канікул повертаються до дому з останнього уроку. В цей же час, студенти доходжають на останні пари, та з нетерпінням чекають останнього захисту в навчальному році. Дехто продовжує ходити на роботу. Дехто починає планувати літню відпустку. Декому для відпочинку достатньо тільки одної літньої атмосфери, особливо, коли відпустка не планується.

  Початок літа часто буває часом змін для більшості випускників. Саме в такій відправній точні опинилась Соломія, закінчивши факультет журналістики. Вона не була одна з тих, хто твердо будує плани на майбутнє, і боїться якщо щось піде не за цим планом. Більшості людей, з якими була знайома Соло, вона здавалась дивачкою, а її погляди на життя зазвичай залишались неподіленими.

  Не зважаючи на це, одного разу трапився випадок, коли дівчину зацікавила розмова незнайомих їй людей. В цій розмові їй вдалось розчути щось таке близьке, що не змогло залишитись поза її увагою.

•  Для чого ми тут? - почулося питання в одній із кімнат бібліотеки.
• Іноді, для того щоб відчути теперішнє, потрібно доторкнутись до минулого. - притишеним голосом відповів співрозмовник.

  Дівчина чітко чула розмову, оскільки знаходилась неподалік від двох юнаків. Вони продовжували:

• Погоджусь. Це місце не дозволить ось так одразу пригадати який на вулиці рік -  ремонт тут б не завадив. А ще цей запах…
• Це один із найчарівніших ароматів. Так пахнуть думки, які зберігаються на папері вже не перший рік, - відповів хлопець, якого звали Лука.

   Ця відповідь трішки заінтригувала Соломію. Дівчині захотілось підійти познайомитись, тільки вона все не знала як. Раптом їй пришла одна ідея. Як з’ясувалось пізніше не одна з найвдаліших.

  Узявши обрані  книги в руки, вона пішла в тому напрямку де стояли хлопці. Книг було дещо забагато, адже вона взяла всі які виявились під рукою. Дорогу Соло бачила через раз, хоча це навіть допомогло їй. На відстані в 5 кроків від юнаків, дівчина відвела погляд і не звертаючи  уваги на невеличку табуретку, яка була у неї на дорозі,  перечепившись впала.

• «Привіт. З тобою все гаразд?». Ось так, з простого питання, 3 роки тому почалося знайомство, а згодом відносини Соломії з Лукою.

***

«Я можу сьогодні ввечері залишитись в тебе?»

«Звісно. Ти можеш приходити коли тільки забажаєш»

« Так, знаю, але ніяк не можу звикнути до раптових вторгнень в твій дім.» Набирала Соломія нове смс.

« Все чудово, тобі вже давно час перестати перейматися цим. До речі, сьогодні я затримуюсь, тому не чекай мене рано. Потрібно узгодити деякі моменти із замовниками» - відписував Лука.

« Я хочу щоб ти знав, окрім мене тебе чекатиме твоє улюблене свіже печиво, тож в твоїх інтересах не затримуватись.»

« Гаразд)»

   Дівчина залишила переписку й подивилась на годинник - пів на третю. Сьогодні вона хотіла занести переданий сестрою пакунок батькам, тому зібравши необхідні речі поквапилась вийти з дому.

    Батьки Соломії жили в приватному будинку на окраїні міста. З того часу як вона була малою, багато що змінилось в його зовнішньому вигляді. Будинок виріс на 2 поверхи. Маленький, затишний сад збільшився в декілька разів. Стіни покривались все новими фарбами, а меблі замінили на «сучасні». Звичайно, дівчині подобалось таке перевтілення, проте їй здавалось що будиночок втратив свій затишок, який вона пам’ятала з дитинства.

   Пройшла година, а може й півтори як Соло повернулась від батьків. Вона не хотіла пояснювати чому не може затриматись. Тому на запитання мами: «Куди ти так квапишся?», спокійно відповіла: «Є деякі справи». Прибріхувати Соло не хотіла, та й їй це погано вдавалось, а розповідати що планує залишитись у Луки на ніч не хотіла. Кожного разу як мова заходила за її обранця, все закінчувалось питаннями про заміжжя та спільне життя, а їх дівчина ой як недолюблювала. Їй здавалось, що батьки переймаються не так за її особисте життя, як за те, щоб вона пов’язала його з «правильним» хлопцем, який був би вдосталь забезпеченим. Сама ж дівчина не думала про статус Луки її турбували інші справи, які батькам здавались тимчасовими та неважливими, а той взагалі безглуздими та юнацькими.

  Обмірковуючи все це вона швидко дійшла до потрібної квартири, і навіть не помітила сусідського собаку, що не перестаючи лаяв.

  Хоча в гостях у хлопця вона бувала досить часто, відчувати себе тут як вдома їй вдавалось складно. Кожного разу Соло намагалась не звертати увагу на наявну атмосферу і створити її самостійно.

 В той час як за вікном чувся шум машин, сонце краєм торкалось горизонту, в квартирі грала тихенька музика і ось-ось мав вимкнутись таймер електропечі. По кухні рознісся солодкий аромат ванілі, а в іншій частині квартири відчинився дверний замок.

• Ммм, як смачно пахне! - сказав Лука. - Ти приготувала вівсяне печиво?
• Ні, бананово-ванільне, - відповіла Соло.
• Хм, я здається його ще не куштував.

  Хлопець взяв декілька штучок печива, яке вже встигло трішки охолонути, а потім поклав на плиту чайник.

• М’ятний  чи ромашковий?  - запитав з посмішкою хлопець.
• М’ятно-ромашковий, - відповіла дівчина. - Як справи на роботі справи?

Після невеличкої паузи хлопець відповів: - На роботі все чудово. Мені сьогодні запропонували вигідну пропозицію. Пам’ятаєш рекламний проект про який я зрадував декілька днів тому. Так ось, все владналось.

• Це ж чудово. Я знаю як ти цього хотів.
• Так, але є один момент, - голос хлопця дещо змінився. - Для того щоб узгодити всі деталі, мені потрібно бути в офісі компанії рекламодавців, тобто в іншому місті. Я не міг не погодитись. Виїхати буду через 3 дні.
• Це ж не на довго. Ти повернешся і ми зможемо провести цей місяць як запланували. - підбадьорливо промовила дівчина (підбадьорювала вона скоріше за все сама себе).
• Можливо. Якщо все не затягнеться, і не вникнуть інші справи.
• Інші справи? - запитала вона.
• Розумієш, зробившись мене головним я не можу залишити все без нагляду. Скоріше за все потрібно буде залишитись на місяць, або на два.