Точка неповернення

Світло люстр переливалося у кристалах кольє на шиї Герміони — білий опал мовчки світився, немов таємний маяк у цьому океані гостей. Драко не міг відірвати погляду. Тонкий ланцюжок з кольє майже зливався з темно-синьою тканиною сукні, але його магія була помітна навіть крізь суєту.

Він стояв неподалік, оточений колегами, дипломатами, партнерами, які захоплено обговорювали нові угоди. Жоден не дозволяв йому вийти на простір до Герміони.

У його кишені важко лежала маленька коробочка — холодна, з кришталевою обробкою, яку він вже кілька разів діставав і ховав  назад.

Оркестр змінив тональність. Мелодія стала виразнішою, елегантною, улюблений старовинний вальс, що завжди відкривав офіційні міністерські бали. Серед гостей пройшов ледь чутний гул — хтось узяв партнера за руку, хтось уже вийшов на паркет.

Драко зібрався з духом, глянувши на міністра магії, що стояв неподалік і спілкувався з гостями.

Він зробив кілька кроків уперед і вийшов на сцену, привертаючи увагу всіх присутніх.

— Вибачте, — почав Драко спокійним, рівним тоном, але голос лунав упевнено. — Я знаю, що вечір ще не досягнув свого апогею. І, можливо, я перебільшую з пафосом... Але я мушу дещо сказати.

Очі Герміони, яка досі перебувала у колі міністра і представників французької делегації, повернулися до сцени. Вона завмерла, її келих з вином ледь не сковзнув із пальців.

— Пане міністре, — Драко злегка вклонився, — прошу вибачення, що краду у вас трохи слави цієї вечірньої миті.

Весь зал затих.

—Сьогодні ми зібралися не лише для офіційних справ, але й для святкування дружби, довіри і нових початків. Цього вечора тут знаходиться одна людина, чия присутність — справжня честь не тільки для Міністерства, а й для всієї магічної Британії. Заступниця Міністра магії, жінка, яка не просто тримає наш світ у рівновазі, але й тримає нас усіх в тонусі.

У залі розлягся легкий сміх і тихі оплески. Герміона трохи зніяковіла. Її щоки порожевіли.

— Герміоно Грейнджер, — продовжив Драко, — якщо ви не проти, я хотів би попросити вас подарувати мені честь першого танцю.

Погляди всіх звернулись до неї. Міністр із посмішкою зробив півкроку назад. Вона стояла, завмерши, в тій самій сміливій сукні з розрізом по нозі й кольє, що мерехтіло, як знак... Знак, що вона погодилась.

І всеж Герміона здивовано кліпала. Вона не розуміла, навіщо стільки пафосу — просто заради танцю?

Але крок за кроком, ледь відчутно, вона рушила до центру зали.

Драко спустився зі сцени — не як чиновник, не як гість балу, а як чоловік, що нарешті прийшов до точки неповернення.

Він подав їй руку.

— Маю честь?

— Що ти задумав, Мелфой? — прошепотіла вона, коли їхні долоні зустрілись.

— Просто танець, Грейнджер, — прошепотів він у відповідь. — Поки що.

Вони зійшлися в центрі залу, і оркестр, наче відчувши важливість моменту, знову заграв — цього разу м'яко, ніжно, з легким затягуванням нот, ніби даючи час усім оговтатись.

Герміона ступила в танець невпевнено, відчуваючи, як її обіймає не просто рука Драко — а його присутність, намір, енергія. Пальці на її талії були холодними, але з кожним обертом вона відчувала — це саме те, чого їй бракувало в цьому холодному, офіційному вечорі.

— І все ж, — прошепотіла вона, дозволяючи йому вести, — це було... ефектно.

— Я Мелфой, — його губи смикнулись у ледь помітній усмішці. — Ми не вміємо інакше.

Навколо поступово зупинялися розмови. Їхній вальс став центром залу. Міністр магії стояв осторонь, усміхаючись, вдоволено покусуючи край келиха — він не міг просити кращої демонстрації внутрішньої гармонії керівного апарату. Заступниця міністра і начальник Відділу міжнародного співробітництва — у танці, на очах у всіх. Граційні, витримані, точні. Що ще треба для політичної стабільності?

Французька делегація — аристократичні й стримані — явно були зачаровані. Кілька мадам із білими мереживними віялами пошепки перемовлялись, спостерігаючи за танцем. Один із молодших делегатів навіть зітхнув:

— Magnifique... quelle femme. (Гарна... яка жінка.)

Очі Герміони підвелися до Драко, коли він обережно, без тиску, але з певністю вів її у наступне обертання. Її сукня м'яко колихалась у ритмі, відкриваючи блиск її ноги при кожному русі — не надмірно, а саме достатньо, щоб змусити залу затамувати подих.

Але для Драко існувала тільки вона. Її волосся, закручене й блискуче, її шия, прикрашена знайомим йому кольє — його подарунок. Пальці торкалися її спини, і він майже чув, як серце б'ється під його долонею.

— Ти ж зараз не витягнеш із рукава квіти, Мелфой ... — мовила вона з іронією в голосі, але очі видавали — їй подобається цей вечір.

— Квіти — це завтра. Сьогодні — тільки ти і музика.

Міністр, звертаючись до французів, прошепотів:

— Вони не тільки блискучі фахівці. Вони — епоха. Справжня політична симфонія.

Танець продовжувався, але в очах Драко все завмирало. Слова, натовп, зал. Все зникало, окрім неї. Його Герміони. Його світла, його виклику, його майбутнього.

А вона, танцюючи, все ще не здогадувалась, що цей вальс — лише початок.