Ранок починається з листа

Післявоєнні роки змінили Британське магічне товариство назавжди. Міністерство пережило кілька реструктуризацій, зміну урядів, і лише нещодавно почало дихати вільніше. Молоде покоління, яке ще кілька років тому сиділо за партами Гоґвортсу, тепер керує країною.

Герміона Грейнджер, одна з головних рушійних сил реформ, обіймає посаду заступниці Міністра магії. Її графік розписаний на тижні наперед, вона живе між кабінетами, нарадами й нічними звітами. Стримана, розумна, з гідністю і втомленими очима. Її поважають, до неї звертаються офіційно, іноді — з благоговінням.

Вона навчилась тримати все під контролем. Крім... одного. Новопризначеного керівника Відділу міжнародного магічного співробітництва.

Драко Мелфой повернувся до Британії несподівано. Після років роботи в департаментах в Женеві (Швейцарії) , Рейк'явіку (Ісландія) та Парижі (Франція), він з'явився на порозі Міністерства з папкою у руці й новим, холодним поглядом. Його призначення викликало хвилю запитань, але за кілька місяців стало ясно: він — профі. Ефективний, зухвалий, дипломатичний. Занадто харизматичний, щоб бути зручним.

Їхні шляхи перетинались офіційно. Ноти. Накази. Засідання. Але кожен його звіт закінчувався маленьким підписом... і жартом між рядків. А кожен її коментар — занадто довгим поглядом на слово «з повагою, Д.М.»

Щось зароджувалось між суворими пергаментами й ідеально вирівняними листами. Щось дуже ніжне. І дуже заборонене.

**********

Герміона сиділа у своєму кабінеті ще до того, як у Міністерстві з'явились перші відвідувачі.

Сонце тільки-но почало ковзати по вікнах вежі, ледь торкаючись срібних рамок і густих штор. На столі — звична картина: стос пергаментів, паруюча кава, і годинник, що цокає, мов свідок її мовчазної рутини.

Вона полюбляла цю годину — ще не було нарад, галасу, неочікуваних гостей. Лише спокій і робота.

Раптом сова — сіра, з блискучими очима — м'яко опустилася на підвіконня. Герміона навіть не підняла погляду:

— Просто залиш на столі. Дякую.

Сова кивнула, відпустила циліндричний тубус і зникла.

Це був один із звітів. Новий. Від Мелфоя.

Вона не поспішала відкривати — не через байдужість, а скоріше через... насторожену цікавість. Останні кілька його листів були занадто структурованими, занадто грамотними — і занадто нестерпно зухвалими у підтексті.

Розгорнула пергамент, однією рукою прихиливши чашку до губ.

"Звіт №34. Відділ міжнародного магічного співробітництва.

До рук: заступниці Міністра магії, Грейнджер Г.

Пані Грейнджер,

Додаю повний аналіз результатів переговорів з представниками французького Департаменту щодо спільного врегулювання трансгресійних протоколів.

Також додатково: кілька думок щодо вашого вчорашнього коментаря стосовно «занадто амбітного підходу».

Особисто я вважаю амбітність не порушенням, а чеснотою — принаймні, якщо вона поєднана з гострим розумом і вмінням слухати. (Останнє, зізнаюсь, я все ще тренуюсь переймати у вас.)

З повагою, Д. М. "

Вона перечитала останні рядки двічі.

Потім тричі.

І щось — щось зовсім крихітне, майже непомітне — змінилось у повітрі. Вона всміхнулась. Не широко. Лише трохи. Але цього вистачило, щоб зморшка між брів розгладилась, а серце... зробило один легкий, нераціональний удар.

Вона знову перечитала: "гострий розум і вміння слухати".

... Цього разу відповідь варто було б написати власноруч.

Герміона ще кілька хвилин тримала лист у руках. Погляд ковзав рядками не тому, що вона щось недочитала — а тому, що хотіла відчути, як написане торкається не розуму, а десь глибше.

Вона поклала листа долілиць. Потягнулась до пера.

— Ну що ж, пане Мелфой...

Вона обережно взяла новий пергамент. Не службовий. Не офіційний. Просто чистий аркуш.

"Від: заступниці Міністра магії, Грейнджер Г.

До: керівника ВММС, Мелфоя Д.

Пане Мелфой,

Дякую за звіт. Його структурованість і зміст дійсно заслуговують на високу оцінку — хоча я дещо насторожена тоном останнього абзацу.

Якщо вже дозволили собі особисту ремарку — дозвольте й мені:

Амбітність, у поєднанні з сарказмом, — річ небезпечна. Особливо, коли вона приходить із Відділу, де кожен другий працівник мріє обійняти моє крісло.

Але, мушу визнати — вміння слухати дійсно покращилось.

Прогрес помітний.

Щиро, Г. Грейнджер"

Вона перечитала написане, торкнулась кінчиком пера до нижнього куточка сторінки й... провела коротку риску, майже підпис.

Потім — ще одна думка, ледь чутна навіть їй самій — і вона дописала:

"P.S. Якщо наступного разу ви все ж вирішите прокоментувати мої брови — робіть це не в офіційному звіті.

Вона легенько посміхнулась, скрутила листа, запечатала маленькою червоною печаткою й кликнула сову.

— До Мелфоя. Особисто. Без архівної копії.

Сова мовчки кивнула і полетіла, а Герміона... ще довго сиділа над чашкою, не помічаючи, що кава давно вистигла.

**********

Кабінет Драко був майже порожній — суворий, точний, у кольорах графіту й сталі. На столі — ідеально вирівняні звіти, чорнильниця, що завжди стояла під кутом, і годинник, який ніколи не відставав.

Драко сидів, відкинувшись на спинку крісла, коли до вікна постукала сова. Він підняв брову — ця була інша. Струнка, майже біла.

— О, — коротко мовив він, впізнавши печатку.