Світло, яке не помічали. Історія, яку ще не назвали

Флорі Блеквуд: з неопублікованого архіву.

Рубрика: "Історії, що залишаються"

Є моменти, які не потрапляють до щоденних зведень Міністерства. Не записуються в протоколи. Не обговорюються в залах Відділу таємниць. Їх не можна зловити ні у звітах, ні в сухих цитатах посадовців.

Це — погляд. Крок, зроблений несвідомо назустріч. Тиша, що затрималась між словами.

Так починаються історії, про які потім говорять пошепки.

У ті місяці магічна Британія жила напругою. Плітки, що ширились крізь шпарини найміцніших дверей. У Міністерстві — реформи. У серцях — тріщини. І серед усього цього — вона.

Герміона Ґрейнджер. Жінка, яку боялись втратити, бо вона тримала систему в руках міцніше, ніж будь-який закон. Ті, хто її бачив у коридорах Міністерства, говорили, що її погляд — як світло люмосу, спрямоване в темряву. Рішуча. Незламна. Самотня?

А він...

Драко Мелфой. Привид колишньої війни, тепер — тінь, що вийшла на денне світло. Хтось шепотів, що він змінився. Інші — що це лише маска. Але всі визнавали: він був небезпечним. І знову — надто близько.

Вони ще не знали, що їхні шляхи вже зшиваються. Що майбутнє — не те, до чого готувались. Що темрява — це лише простір, в якому найбільше видно світло.

Ця історія не про війну. І не про мир. Вона — про те, як знайти один одного там, де всі загублені.

Бо справжні історії починаються не тоді, коли лунає грім.

А тоді, коли хтось простягає руку — і темрява на мить здається менш страшною.