Коли маєш слова, але не бачиш сенсу
Причини
Мені не подобається осінь...вона обіцяє відчай. І менше тепла, все менше і менше. Ти виходиш на вулицю, сонце припікає в полудень, але вітер вже став холодним. Ніч прокладається, і день щодня втрачає час.
Тепер я не зможу танцювати на теплій літній землі...я більше не зможу танцювати. Літнього вітру не буде, прийде холодний лютий.
Я так і не змогла полюбити осінь, бо вона щоразу змушувала мене втрачати...я втрачаю себе.
Я чекала весну, хоча вона мені нічого не обіцяла. Романтики зробили її такою - порою надії.
Хоча...знаєте, я живу тільки в травні. Травень ніколи не дозволяє мені сумувати, бо він пахне радістю.
Ви не любите сумні тексти, і я теж. Але, в цей момент, у мене немає причин, щоб шукати причини радості. Очі дивляться навколо, але душа десь далеко. Моя душа наповнена смутком.
Я - примара для себе. Але коли зустрічаю стрічних, то так жадаю стати живою, і як навіжена розповідаю зовсім не цікаві історії. Як це страшно бути нецікавою, це те саме, що і бути розумною. Який в цьому сенс? Якщо з тобою можна дивитися лише на годинникову стрілку.
#1417 в Сучасна проза
Відредаговано: 12.08.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
