Епілог

Олександра

Рік потому…

Мої ноги зручно розташувалися на його колінах, і він час від часу легенько проводить пальцями по шкірі, ніби запевняючи, що я тут, поруч із ним. У моїх руках книга з виховання дітей — вже третя за цей тиждень. Рафаель жартує, що скоро я знатиму більше, ніж будь-який професійний педагог. Я сміюсь у відповідь, хоча насправді відчуваю певний трепет перед тим, що чекає нас попереду.

Я вагітна!

Це все ще здається мені трохи нереальним, хоч я вже кілька місяців відчуваю, як нове життя зростає всередині мене. Часом мені здається, що цей рік був подарунком, справжнім дивом, яке змінило все моє життя. Від нашої першої зустрічі до цього моменту, коли ми разом будуємо нашу маленьку сім’ю.

Манго, наша пухнаста помаранчева королева, вмостилася на подушці біля вікна, ліниво гріючись у променях зимового сонця. Вона спостерігає за птахами за вікном, іноді махаючи хвостом, ніби планує якось дістатися до них.

Рафаель читає якусь книгу, хоча я бачу, як його погляд час від часу зупиняється на мені. Він виглядає спокійним і зосередженим, але я знаю, що його думки далеко. Я завжди кажу, що він письменник не тільки за професією, а й за духом — його уява здатна створити цілі світи. Та цього разу, здається, його уява присвячена нам і нашому майбутньому.

— Про що думаєш? — запитую я, закриваючи книгу й обережно кладучи її на столик поруч.

Чоловік підіймає погляд, і його смарагдові очі наповнені теплом.

— Про нас, — відповідає просто. — Про те, як це дивно і прекрасно, що життя привело нас саме до цього моменту.

Я усміхаюся, відчуваючи, як тепло розливається по всьому тілу. Це відчуття спокою і гармонії — те, чого я завжди прагнула.

— Думаєш, я буду хорошою мамою? — питаю я, ледь чутно. Це питання я задавала собі безліч разів, і кожного разу відповідь змінювалася залежно від настрою.

Рафаель відкладає книгу і нахиляється до мене, беручи мої руки у свої.

— Ти будеш найкращою мамою, яку тільки можна уявити, — каже він, дивлячись прямо в очі. — Ти сильна, любляча і справжнє сонячне світло. Наш малюк буде найщасливішим у світі, бо матиме тебе.

Ці слова зворушують мене до сліз, але я стримуюсь, бо знаю, що Рафаель трохи нервує, коли я плачу. Він завжди поспішає мене заспокоїти, навіть якщо це сльози радості.

— А ти? Як думаєш, я буду хорошим батьком? — несподівано питає він, і в його голосі я чую нотку невпевненості, яку рідко можна помітити.

Я сміюсь, обережно торкаючись його обличчя.

— Ти вже найкращий, — відповідаю. — Якщо ти зможеш бути таким же турботливим і люблячим батьком, як ти є партнером, то наш малюк буде в ідеальних руках.

Рафаель усміхається, але я бачу, як він знову задумується. Його завжди хвилювало, чи зможе він дати все необхідне нашій сім’ї. Але я знаю, що йому це вдасться. Він той, хто завжди ставить сім’ю на перше місце, і я впевнена, що наша дитина виросте, відчуваючи себе коханою і захищеною.

Манго тим часом вирішує, що її час уваги вже настав, і підходить до нас, велично стрибаючи на диван. Вона обирає місце прямо між нами, розташовуючись так, ніби нагадує: “Я тут головна!”. Ми обоє сміємося, і Рафаель легенько чухає її за вухом, викликаючи задоволене муркотіння.

— Думаєш, Манго порозуміється з малюком? — питаю я, жартівливо. — Чи вона буде ревнувати?

Рафаель дивиться на кішку, яка вже зручно вмостилася між нами, і усміхається.

— Думаю, вона швидко знайде спосіб отримати увагу від нас обох, навіть з малюком. Але, якщо чесно, я вже уявляю, як наш малюк тягнеться до неї, а вона грайливо намагається уникнути обіймів.

Ця картина змушує нас обох засміятися. Ми говоримо про майбутнє, про те, як зміниться наше життя з появою дитини, і я відчуваю, як страхи поступово поступаються місцем радості й передчуттю.

Надворі починає сніжити. Великі білі пластівці повільно опускаються на землю, і я зачаровано спостерігаю за цією картиною. Зима завжди була моєю улюбленою порою року, і цей момент здається ідеальним — як фінальна сцена з фільму, де все закінчується щасливо.

Рафаель простягає руку і ніжно торкається мого живота.

— Як ти думаєш, хто у нас буде — хлопчик чи дівчинка? — питає він із ледь помітною усмішкою.

Я знизую плечима, насолоджуючись його дотиком.

— Хто б це не був, я знаю, що це буде найщасливіша дитина, — відповідаю я.

Ми сидимо так ще кілька хвилин, обійнявшись і слухаючи, як тихо грає музика. Це момент, який хочеться зберегти в пам’яті назавжди. Момент, коли світ здається таким простим і водночас наповненим усім, що потрібно для щастя.

Рік тому я навіть не могла уявити, що все зміниться настільки. Що я знайду когось, хто стане не просто партнером, а справжньою частиною мене. Що я буду чекати на дитину і відчувати таку радість і спокій. І хоча майбутнє все ще залишається загадкою, я знаю одне: разом ми впораємося з усім.

Дякую, що знайшли час прочитати цю коротеньку, легку та добру історію!
Я вклала у неї  свій час, і дуже сподіваюся, що вона принесла вам радість та теплі емоції. Якщо у вас знайдеться хвилинка, будь ласка, поділіться своїми враженнями в коментарях — мені це дуже-дуже важливо і надихає на нові історії.

Щиро вітаю з прийдешнім Новим роком! Нехай він буде яскравим, як зорепад, теплим, як обійми, і щасливим, як дитяча усмішка. Обіймаю вас і до нових історій!