Розділ 11

Олександра

Майже не задумуючись, я обережно закинула ногу через нього, і за мить вже сиділа на його колінах. Мої стегна опинилися по обидва боки від нього, тонка тканина шортів ледве стримувала моє тіло від дотику до нього.

— Що ти робиш? — спокійно, але з легкою хитринкою в голосі спитав він.

— Сама не знаю, — тихо зізналася я, схилившись ближче. — Просто так.

Його долоні обережно знайшли місце на моїх стегнах. Пальці були теплими й обережними, але у них відчувалася сила, стримана й пульсуюча. Дихання ставало нерівним, коли я відчула, як він притискається ближче, його твердість стала зрозумілою навіть через одяг.

Я простягнула руку і доторкнулася до його обличчя, провівши пальцями по лінії щелепи. Він був такий гарячий, майже обпік мене своїм теплом. Його губи розкрилися, видаючи короткий, низький подих, що викликав у мені ще більше бажання.

Рафаель затримав мої руки своїми, піднісши їх до губ і поцілувавши кожен палець так обережно, що у мене закрутилася голова.

— Олександро, — його голос звучав глибоко й рішуче, але в ньому бринів ледь помітний відтінок тривоги, — ти випила. Ти впевнена, що...

— Дякую, що запитав, — перебила я, м’яко торкнувшись його губ пальцем. — Але я хотіла цього вже три місяці… Я чекала. Я знала.

Його очі знову загорілися цим незрозумілим полум’ям, яке палало лише для мене.

— Я також, cara mia, — промовив він, і ці слова з італійським відтінком звучали як обіцянка, як присяга, якій ми не могли й не хотіли протистояти.

Я схилилася до нього, і наші губи зустрілися знову, цього разу поцілунок був глибшим, сильнішим. Його руки притиснули мене міцніше, наче хотіли запевнити, що я поруч і що це не сон. Тепло його тіла, твердість його обіймів вразили мене до самого серця. Його пальці повільно, але впевнено знайшли край светра, який він дав мені раніше. Тканина легко піднялася догори, і я допомогла йому зняти її, залишаючись у своїй майці, тонкій настільки, що я могла відчувати прохолоду кімнати на своїй шкірі.

Рафаель дивлячись на мене так, ніби хотів зупинити мить, закарбувати її назавжди.

— Ти неймовірна, — прошепотів чоловік, а його теплі долоні пестили мої боки, залишаючи гарячі сліди.

Я відчула, як його пальці обережно підняли тканину моєї майки, піднімаючи її все вище. Я не заперечувала, тільки трохи підняла руки, дозволяючи зняти її. Вільне дихання вразило шкіру, і мені на мить стало трохи некомфортно — але лише до того, як я побачила, як він дивиться на мене.

Цей погляд... У ньому було все: бажання, ніжність, захоплення. Це зняло всі бар’єри, залишивши лише нас, наші почуття і цей момент.

Його губи знайшли мої ключиці, поцілунок був гарячим і водночас обережним. Мій подих прискорився, коли я притиснулася ближче до нього, стикаючись з його твердістю.

— Ти точно впевнена? — запитав він, і голос зраджував його самовладання.

Я впевнено зустріла його погляд:

— Більше, ніж будь-коли.

— Ти навіть не уявляєш, — прошепотів Рафаель, просуваючись губами вздовж плеча, — quanto ti desidero[1]. 

Його слова були, наче пісня, низьким, злегка хрипким голосом, що заглиблювався у серце. Я здригнулася і тихо видихнула, сп’яніла від його дотиків.

— Tu sei il mio tutto, cara mia[2], — промовив прямо в шкіру під моїм вухом, залишаючи там гарячий поцілунок. Його зуби легко покусували мочку вуха, а язик вів повільну, мученицьку гру, яка змушувала мене буквально танути в нього на руках.

Його гольф здавався мені непотрібною перепоною. Я взялася за його поділ і несміливо потягнула вгору. Рафаель допоміг мені, піднявши руки, і вже за мить теплий матеріал упав поряд зі светром. Його тіло виявилося таким, як я і уявляла: сильним, але водночас витонченим.

— Твої руки, — прошепотіла я, ледве торкнувшись кінчиками пальців його грудей, — ніби створені для того, щоб... тримати мене.

Він тихо засміявся, і цей звук змусив моє серце спалахнути.

— Тримати тебе? Cara mia, ти навіть не уявляєш, скільки разів я хотів зробити це, — промовив він, нахиляючись, щоб поцілувати мою шию. Його губи, теплі й наполегливі, ковзнули до ключиці, покусуючи, змушуючи мене застигати і тонути у відчуттях.

Я піддалася моменту, дозволяючи власним рукам ковзати вниз його животом, вивчаючи кожен вигин. Коли я знову підняла погляд на нього, його очі були настільки палкими, що мені здалося, я можу розчинитися. Він повільно стягнув шорти, залишаючи мене ще більш відкритою й уразливою. Але з його погляду я знала, що він оберігає мене, що цієї миті я можу довіритися йому без жодних сумнівів.

— Олександро, якщо ти скажеш «зупинися», я це зроблю, — промовив він тихо, накривши моє обличчя руками й пильно дивлячись у мої очі.

Я усміхнулася й відповіла:

— Зупинятися? Жодного шансу.

Це було більше, ніж фізичний зв’язок. Це було місце, де слова ставали зайвими, а погляди та дотику розповідали все, що потрібно.

[1] Quanto ti desidero —  "Як сильно я тебе бажаю".

[2] Tu sei il mio tutto, cara mia — "Ти — моє все, люба моя".