Розділ 1

Олександра

Я обожнюю зиму. Не ту зиму, що кусається морозом і змушує людей сховатися у свої теплі шарфики, а ту, яка наповнена ароматом кориці й апельсинів, що линуть із кав’ярень, і тріском снігу під ногами. Саме такою вона була сьогодні.

Мене звати Олександра. Або просто Алекс чи Саша. Але, будь ласка, не називайте мене Шурою! Ні, ні, і ще раз НІ! Моя робота — бути професійною веселункою. Я працюю аніматором у дитячому центрі, що, як ви вже могли здогадатися, вимагає постійного джерела енергії. Але мій найбільший талант — привертати увагу. У перерві між перевдяганнями в принцес та супергероїв я веду блог про те, як зробити життя трохи яскравішим, насолоджуючись кожним днем.

Завжди вважала себе людиною свята. Навіть якщо ранок починався з того, що я ненароком розбивала горнятко з кавою, а потім натирала підлогу рушником, вигадуючи новий танцювальний рух, моє життя все одно залишалося яскравим та несподіваним. 

Моєму творчому безладу навіть заздрить моя кішка Манго, яка примудряється виглядати більш зібраною, ніж я. 

Манго — пухнаста помаранчева лінива істота, але варто їй потрапити в кадр для Інстаграма чи ТікТоку, Ютуб, як вона перетворюється на фотомодель із характером. Ця кішка любить будити мене лапкою по носу, впевнена, що я прокидаюся виключно для її сніданку. Вона — моя найближча подруга(у мене просто більше немає друзів), моє натхнення і мій щоденний виклик, бо примудряється втрапити у всі можливі неприємності.   

— Манго, ти королева мого контенту, — бурмочу я, гладячи її м’яке пузце. Вона лише ліниво розтягується, як справжня зірка.

Життя ідеально хаотичне, і сьогодні Новий рік я проведу за переглядом серіалу на Нетфлікс, ролами та дорогим(я вирішила порадувати себе) шампанським Moet & Chandon.

Дзвінок у двері. Доставлення! Підхоплююся, і мчу до дверей. Відчинивши їх, я підписую, забираю пакет і вже хотіла зачинити... але Манго, ця помаранчева стріла, вислизає з квартири. 

— Ні! Манго, ти не можеш так зі мною! — я кидаю пакети й мчу слідом. 

Вибігши у коридор, бачу, як мій пухнастий терорист майстерно долає метр за метром. 

У цей момент сталося найгірше: двері клацнули.

Я завмерла. 

О, твою ж…

— Ні, ні, ні! — я підхопилась, але було вже запізно.

Це сон, так? Але ні, це був не сон. 

Дивлячись на зачинені двері, я стояла в коридорі в коротких рожевих шортах й майці. Лише майка. Без ліфчика. Босоніж. На додачу з волоссям, яке виглядало так, ніби його скуйовдив ураган, і макіяж я вже змила. Чорт. А-а-а-х-х. Бісить до чортиків.

І саме в цей момент, коли я вже зібралася почати панікувати по-справжньому, двері ліфта відчинилися. 

І вийшов… Він.

Високий, стрункий, у темному пальті, яке ідеально підкреслювало його широкі плечі. Чорне коротке волосся виблискувало, як обсидіан. А його очі — яскраво-зелені, смарагдові з легким відтінком холоду — дивилися прямо на мене. Він був таким… приголомшливим.

Рафаель Гроссо.

Чому у нього таке дивне ім’я? Як мені розповідала господарка цієї будівлі Вероніка Герасимова, він наполовину італієць. Його батько італієць, а мама українка. Чесно кажучи, я люблю називати його Рафаелло(звісно, що не вголос). Знаю, що це по-дитячому. Але, агов, мені двадцять один. Не судіть мене суворо.

Мій сусід. Моя полярна протилежність. Людина, чий погляд міг заморожувати навіть під цим -20°C морозом. Інтроверт, похмурий та мовчазний геній, письменник. Він виглядав як герой своїх детективних історій: загадковий, недоступний і трошки жахаючий. Цей чоловік завжди виглядав так, наче втомився від цього світу, і навіть мої спроби привітатись він сприймав як особисту образу. І це вже відбувається три місяці, з першого дня, коли я сюди переїхала.

Чоловік розминувся з кур'єром, а його погляд ковзнув по мені, затримавшись на босих ногах. Рафаель повільно звів брови й насупився. 

— Що ти тут робиш? — запитав він, кидаючи на мене крижаний погляд, який міг заморозити навіть найжаркішу іспанську сієсту. 

— Стою, — розгублено випалила я.

Геніальна відповідь. Просто геніальна. Не посперечаєшся.

Я зітхнула, намагаючись не червоніти, але це вже відбувається від маківки до самих п’ят. Жар приливає, хоча здавалося, що такої температури на морозі бути просто не могло. Я завжди говорю дурниці в присутності цього чоловіка, може саме тому він ненавидить мене…