Епілог

Епілог

Лянь і Туліо, тримаючись за руки, мчали крізь сяйво чарівництва. Їхні голоси зливалися в крик радості й захоплення, поки магія переносила їх у їхній час. Раптом світ навколо змінився — вони опинилися біля Великої стіни, серед пустелі, де земля тільки починала оживати після зимового сну.

Вони впали на землю, сміючись одне з одного від щастя, і лише згодом зрозуміли: вони вдома. Туліо допоміг Лянь підвестися, і разом вони глянули на величну стіну, що здіймалася перед ними.

Лянь стояла з легким сумом у серці.

— Мені доведеться покинути пост генерала… Я вже не та, що була раніше. Я закохалась в тебе, Туліо, і тепер моє життя змінилося.

Туліо відчув хвилювання, але вирішив пожартувати:

— Значить, ти більше не генерал, а будеш виступати як циркач?

Лянь трохи розсердилася на його жарт і легенько вдарила його по плечу. Туліо засміявся й м’яко усміхнувся.

— Ти впевнена в цьому?

— Так, я впевнена, — відповіла Лянь, дивлячись йому прямо в очі.

— Тоді треба повідомити про це імператору, — сказав Туліо.

— Зараз, зачекай. Я знайду коня, і ми помчимося в столицю, щоб розповісти йому цю новину, — відповіла Лянь.

У цей момент Туліо побачив вершника, що їхав неподалік.

— Давай позичимо коней у них, — запропонував він.

Лянь усміхнулася й кивнула:

— Чудова ідея, Туліо.

Вони сіли на коней і вирушили в дорогу, знаючи, що попереду їх чекає нове життя — вже не як воїнів, а як закоханих, які готові писати власну історію.

Лянь прибула до імператора. Він сидів на троні у золотому вбранні, оточений дружинами й наложницями в шовкових сукнях із вишуканими зачісками та прикрасами. Лянь упала на коліна й пояснила:

— Я більше не можу бути генералом Великої стіни. Моє серце обрало інший шлях. Я хочу присвятити себе іншому життю.

Імператор спершу здивувався, адже він завжди хвалив її як жінку зі сталевими нервами й непохитною волею. Але зрозумів: Лянь закохалася, і саме через це вирішила покинути пост. Він не став її засуджувати, а навпаки — вирішив винагородити за роки служби й подарувати те, чого вона прагне.

Лянь поклонилася імператору й вийшла з нагородою — важким мішком золота. Вона віддала його Туліо.

— Це нам? — здивувався він.

— Так, тепер це наше, — усміхнулася Лянь. — Сідай на коня, поки я не передумала.

Вони поскакали до пагорба, де вирішили збудувати свій дім. Під зоряним небом вони говорили про майбутнє.

— Я кохаю тебе, Туліо, — сказала Лянь, дивлячись у небо. — І не шкодую, що залишила пост генерала. Тепер я зрозуміла, що означає любити по-справжньому.

Туліо пристрасно поцілував її й відповів:

— Я теж кохаю тебе, Лянь. Я зрозумів, що всі мої битви були марними. Тепер ти — моє найбільше скарб.

Лянь усміхнулася й обняла його міцно. Вона згадала друзів у сучасному світі, які святкували Новий рік, і відчула, що теж хоче бути з ними.

Раптом з’явилася чарівниця Зимелла. Її усмішка сяяла, а голос був лагідним:

— Ви пройшли випробування. Лянь, ти пізнала справжню любов, як і Туліо. Я рада за вас. Але я прийшла не лише з цим. Ваші друзі запросили вас відсвяткувати Новий рік разом.

Лянь і Туліо здивовано переглянулися, а потім вигукнули в один голос:

— Ми з радістю!

— Але після цього ми повернемося у свій час, — додав Туліо.

Зимелла засміялася:

— Звичайно. Ходімо, вас уже чекають.

Магія знову охопила їх, і Лянь із Туліо повернулися у сучасний світ — на запрошення своїх друзів, щоб відсвяткувати Новий рік разом.

Зимелла привела Лянь і Туліо в сучасний світ — у зимову Англію. На вулиці стояла велика прикрашена ялинка, сяяли гірлянди, а навколо панувала атмосфера свята. Біля ялинки чекали друзі з келихами в руках.

Марія й Ерік, уже як чоловік і дружина, обіймалися й вигукнули:

— Друзі, без вас нічого б не вийшло! Ви святкуєте з нами цей Новий рік!

Ерік підняв келих і сказав:

— З Новим роком, мої друзі! Ви — наша родина.

Лянь і Туліо стояли зі сльозами радості на очах. Джулі, підстрибуючи у жовтій сукні, запитала:

— Ви тепер пара? Ви разом?

Туліо голосно відповів:

— Так! Ми з Лянь разом!

Усі почали аплодувати й піднімати келихи. Котик Оскар увімкнув музику, і всі закружляли в танці, вигукуючи:

— З Новим роком! З Новим щастям!

Свято ставало ще яскравішим: друзі кружляли в танцях навколо великої прикрашеної ялинки, що сяяла гірляндами й золотими іграшками. Її світло відбивалося в очах гостей, і кожен рух здавався частиною чарівного новорічного дива.

Прекрасна принцеса Амелія танцювала разом із котиком Оскаром та кролихою Джулі під веселу музику. Вона сміялася й раділа, дивлячись на закоханих друзів, які нарешті здобули своє щастя. Її танець був легким і грайливим, немов сама атмосфера свята підтримувала всіх, хто вірив у силу любові.

Зимелла за допомогою чарівництва вбрала Лянь у блакитну сукню. Вона танцювала повільний танець із Туліо, їхні погляди були теплими й закоханими, і в ту мить вони відчували тільки одне одного.

Марія танцювала з Еріком у ніжних обіймах, а їхні батьки дивилися на них із гордістю за доньку.

А тим часом Шарлотта, зла й розчарована, разом із дочками мила посуд у своєму домі. Вони зрозуміли, що програли й більше не зможуть зламати Марію.

Коли у небі запалився святковий салют, усі завмерли, милуючись барвистими вогнями. Лянь в обіймах Туліо дивилася на сяйво й тихо загадала, щоб у них був власний дім, сім’я і колись — свої діти. Марія й Ерік також дивилися на салют, обіймаючи одне одного, і загадали, щоб їхня любов тривала вічно.

І раптом у небі з’явився величний вогняний кінь — символ Нового року 2026. Його грива сяяла, немов полум’я, а очі світилися добром. Він почув усі бажання, що лунали в серцях закоханих, і, махнувши їм із усмішкою, благословив їх на щастя.