Глава 6. Погоня крізь ніч

Глава 6.Погоня крізь ніч

Марія сиділа поруч із Еріком, її руки тремтіли.

— Ми мусимо врятувати її, — сказала вона.

— І ми врятуємо, — відповів принц, стискаючи кермо.

Позаду, на конях, Лянь і Туліо мчали крізь ніч. Їхні плащі розвівав вітер, а копита били ритм, немов барабани битви.

— Вони швидкі, але ми не відстанемо, — сказала Лянь, її очі палали рішучістю.

— Я піду за тобою хоч у пекло, — відповів Туліо, і його голос був серйозним, без жартів.

У цей момент кролиха Джулі визирнула з машини й крикнула:

— Тримайтеся! Ми скоро наздоженемо їх!

Котик Оскар, сидячи поруч із Марією, муркотів:

— Магія на нашому боці. Вірте й не здавайтеся.

Шарлотта, помітивши переслідувачів, наказала своїм дочкам:

— Готуйте пастку! Ми не дозволимо їм зруйнувати наші плани!

Усередині машини Амелія відчайдушно намагалася вирватися. Вона смикала дверцята, била руками по вікнах, але дочки Шарлотти міцно тримали її, не даючи жодного шансу.

— Як ви, леді, посміли мене викрасти?! — закричала Амелія, її голос луною рознісся по салону. — Що ви хочете з цього отримати?!

Одна з дочок, зловісно всміхаючись, відповіла:

— Нам потрібен твій брат, принц Ерік. Якщо він не погодиться обміняти тебе, ти залишишся нашою полонянкою назавжди.

Амелія була шокована. Вона знала: від її брата хочуть лише грошей, але не дозволить якимось бездушним дочкам Шарлотти шантажувати його. Її серце палало рішучістю, навіть у полоні.

Тим часом Шарлотта, сидячи за кермом, злісно дивилася у дзеркало заднього виду. Вона бачила, як двоє коней мчали за машиною, а на них — Лянь і Туліо, відважні лицарі, що не відступали.

— Вони нас наздоганяють… — прошипіла Шарлотта, стискаючи кермо. — Дочки! Тримайте цю невірну принцесу міцніше. А тих двох рицарів треба зупинити. Приготуйте сміття!

Дочки засміялися й почали готувати пастку — мішки з камінням та уламками, щоб кинути їх на дорогу й збити коней.

Лянь і Туліо бачили, як із машини полетіли перші перешкоди. Коні відчайдушно перестрибували через них, а меч Лянь світився синім сяйвом, відбиваючи магічні стріли. Туліо прикривав її з боку, і разом вони виглядали як справжні воїни, народжені для битви.

Марія, сидячи поруч із Еріком у другій машині, бачила все й стискала руки від хвилювання. Вона знала: доля Амелії залежить від їхньої відваги й від рішучості Лянь та Туліо.

Шарлотта люто стискала кермо, дивуючись, як ці двоє рицарів — Лянь і Туліо — все ще тримаються на хвості. Вона натиснула на газ, і машина рвонула вперед, залишивши коней позаду.

Та раптом друга машина, в якій їхали Марія, Ерік і звірята, почала тремтіти. Метал скреготів, колеса зупинилися, а сяйво чарів зникло. Машина розсипалася на уламки, а сукня Марії перетворилася на лахміття.

— Маріє! — закричав Ерік, піднімаючи її з землі.

Лянь і Туліо миттю зіскочили з коней і кинулися допомагати друзям. Та саме тоді повітря навколо потемніло. З глибин ночі постала постать у чорному плащі, з очима, що світилися крижаним світлом.

Марія злякано відступила, а Лянь підняла свій синій меч. Тоді поруч з’явилася Зимелла, її сяйво розсікло темряву.

— Це він… — промовила чарівниця, її голос був сповнений тривоги. — Мортіфер Темнозор. Стародавній володар крижаних пусток. Саме він стоїть за всіма вашими бідами. Він прагне занурити Новий рік у морок і знищити кохання.

Туліо стиснув руків’я меча, його очі палали рішучістю.

— Отже, ось наш справжній ворог…

Мортіфер розсміявся, його сміх був схожий на тріск льоду, що ламається під ногами.

— Ви лише пішаки у моїй грі. Але якщо хочете битися — спробуйте.

Зимелла стала поруч із Марією й Еріком, її руки світилися магією.

— Ви не самі. Я допоможу вам у цій битві.

Нічна погоня перетворилася на зіткнення з темною силою. І саме тут вирішувалося, чи зможуть Лянь і Туліо врятувати не лише Амелію, а й сам Новий рік.

Мортіфер Темнозор розсміявся, його голос луною рознісся по нічному місту, а потім раптово зник, розчинившись у темряві. Лише холодний вітер нагадував про його присутність.

Ерік стояв із сльозами на очах, дивлячись у ніч:

— Амеліє, сестричко… я знайду тебе.

Лянь і Туліо переглянулися, зітхнули й майже одночасно сказали:

— Ми повинні встигнути знайти твою сестру, щоб ти поцілувався з Марією рівно опівночі. Інакше ми з Туліо не повернемося додому, а Мортіфер переможе.

Кролиха Джулі, стрибнувши у своєму жовтому платті, вигукнула:

— Треба поспішати! Чого стоїмо? Зимелла розраховує на вас!

Туліо підняв руку й сказав рішуче:

— Усі — по конях! Добре, що ми з Лянь придумали цей план.

Лянь уперше погодилася з ним без суперечок:

— Так, поїхали. Ми повинні встигнути до Нового року.

Сніг падав густими пластівцями, вкриваючи землю білою ковдрою. Лянь допомогла Марії сісти поруч із собою на коня. Марія, у лахмітті замість сукні, притиснула до себе Джулі й прошепотіла:

— Моя тітка й сестри заплатять за все.

Лянь м’яко відповіла:

— Ми переможемо їх.

А до Туліо приєднався Ерік, тримаючи поводи, а поруч зручно вмостився котик Оскар. Разом вони рушили вперед, крізь заметіль, у погоню за Амелією й у битву з темрявою.