Глава 5. Бал і перші інтриги

Глава 5. Бал і перші інтриги

У Букінгенському палаці сяяли сотні люстр, дзеркала відбивали світло свічок, а музика струнного оркестру лунала, мов казковий мотив. Це був бал, на який чекали всі королівські родини Європи. Принц Ерік мав обрати наречену серед знатних принцес, і кожна з них мріяла стати його дружиною.

Король і королева суворо нагадували синові:

— Марія не з нашого роду. Вона проста дівчина. Це неможливо.

Але серце Еріка вже належало їй. Він сперечався з батьками, відмовляючись навіть дивитися на інших кандидаток.

Тим часом двоюрідні сестри Марії разом із тіткою Шарлоттою плели інтриги. Вони підсипали в келихи принцес сонний порошок, і одна за одною ті вони почали засинати. Так суперниць позбавили можливості танцювати з принцом.

Шарлотта скористалася моментом. Вона підійшла до короля з глибоким реверансом:

— Ваш син має потанцювати з моїми дочками.

Король суворо глянув на Еріка:

— Якщо ти відмовишся, позбавимо тебе спадщини.

Принц стояв непохитно. Його очі шукали лише одну постать. І ось двері відчинилися — Марія увійшла до розкішної зали. Її зелена сукня сяяла смарагдовими відблисками, немов віддзеркалюючи її очі. Вона виглядала справжньою принцесою.

Ерік не стримався: він кинувся до неї, взяв за руку й запросив на вальс. Усі присутні завмерли. Король і королева були приголомшені, бачачи, як їхній син сяє від кохання. Навіть суворі слова Шарлотти втратили силу.

Лянь і Туліо стояли осторонь, як хранителі. Вони знали: залишалося чекати лише одного — поцілунку рівно опівночі, який поверне їх у власний час.

Туліо раптом узяв Лянь за руку.

— Що ти робиш, Туліо? — суворо запитала вона.

Він лагідно усміхнувся:

— Потанцюй зі мною, моя Лянь.

Серце воїтельки затремтіло. Вона намагалася зберегти холодність, але в глибині душі хотіла бути поруч із ним саме в цю мить. Туліо закрутив її у танці, і Лянь усміхнулася. За двадцять три роки її життя ніхто не ставився до неї з такою ніжністю й любов’ю.

Поки Лянь і Туліо кружляли у танці, музика в залі звучала ніжно й урочисто. Принц Ерік, відчуваючи, що настав слушний момент, вирішив познайомити Марію зі своєю молодшою сестрою Амелією. Дівчинка у ніжно-рожевій сукні виглядала мов весняна квітка серед зимового балу. Її обличчя було світлим і щирим, а очі сяяли цікавістю.

— Маріє, це моя улюблена сестра Амелія, — сказав Ерік, лагідно поклавши руку на плече дівчинки.

Амелія зробила крок уперед і несміливо всміхнулася:

— Я так багато чула про вас від брата… Він розповідав, яка ви добра й смілива. Я хочу стати для вас сестрою.

Марія розчулилася від цих слів. Вона вже простягнула руки, щоб обійняти Амелію, коли раптом у залу врізалася машина. Гул двигуна й скрегіт коліс розірвали мелодію вальсу.

Шарлотта, з обличчям перекошеним від злості, закричала:

— Знайомство доведеться відкласти!

Вона схопила Амелію за руку й потягла до машини. Принцеса злякано закричала:

— Допоможііііііііііііііть!

Машина рвонула вперед, і всі зрозуміли: Амелію викрадають.

Марія й Ерік перезирнулися. Їхні серця билися в унісон, і вони знали — треба негайно діяти.

Лянь і Туліо зупинили танець. Туліо нахилився до неї, його голос був тихим, але сповненим рішучості:

— Лянь… я… тебе…

Та його слова перервала Марія, яка в паніці кинулася до них:

— Допоможіть! Врятуйте принцесу Амелію!

Лянь глянула на Туліо. Вона зрозуміла: їхнє повернення додому доведеться відкласти. Вона розраховувала, що Марія й Ерік поцілуються рівно опівночі, але тепер місія змінилася — треба врятувати Амелію. І лише тоді буде шанс на щасливий фінал.

— Сідайте швидше! — вигукнула кролиха Джулі, стрибаючи в машину. — Ми маємо їх наздогнати!

Марія й Ерік сіли попереду, а Лянь із Туліо вирішили діяти інакше. Вони побігли до королівських конюшень, що були поруч із палацом. Там чекали коні, нетерпляче б’ючи копитами об кам’яну підлогу.

Лянь стиснула поводи й глянула на Туліо:

— Що ж… ми їдемо рятувати. А потім повернемося додому.

Туліо всміхнувся, його голос був спокійний і впевнений:

— Коли Марія поцілує Еріка… думаю, і в нас буде так.

Це були його перші справжні слова про почуття. Лянь не очікувала такого зізнання. Її серце здригнулося, але вона вирішила відкласти свої емоції. Адже місія була надто важливою — врятувати принцесу Амелію від підступної Шарлотти та її дочок.

Коні рвонули вперед, і нічна погоня розпочалася. Ліхтарі палацу лишилися позаду, а попереду — темні вулиці, небезпека й нове випробування.