Глава 4. Тунель надії

Глава 4. Тунель надії

Котик Оскар, розумний і відданий друг Марії, вирішив показати Лянь і Туліо таємний шлях. Він повів їх крізь старі тунелі, що вели до чердака, де бідна Марія сиділа заплакана. Її двоюрідні сестри замкнули її там, аби вона не змогла зустрітися з принцем Еріком.

Марія пригадувала той день у парку, коли випадково зустріла принца. Він одразу помітив її небесно-блакитну сукню й очі кольору смарагду. Серце Еріка спалахнуло коханням, і він подарував їй хрустальну туфельку — символ чистоти й вірності. Марія соромилася прийняти цей дар, але Ерик наполягав і пообіцяв запросити її на новорічний бал.

Та злі сестри дізналися про це від своїх слуг. Шарлотта теж почула й відібрала у Марії хрустальну туфельку, а дочки замкнули її на чердаку. Тепер дівчина плакала, втративши надію потрапити на бал.

Але промінь надії все ж сяяв. Через тунель вона побачила синій меч, що світився магією, і постать жінки в доспіхах з вузькими очима — це була Лянь. Воїтелька піднялася крізь темний прохід, а слідом за нею вибрався Туліо, бурмочучи невдоволено:

— Можна було б швидше…

— Сам би йшов першим! — обурилася Лянь.

— Я пропонував, але ти не слухала мене, Лянь, — відповів Туліо з викликом.

Лянь уже хотіла розлютитися, але в цей момент Марія, побачивши їхню суперечку, раптом засміялася. Її сміх був легким і щирим, він розвіяв темряву чердака. Вперше за довгий час їй стало легше на душі.

Лянь і Туліо завмерли, здивовані тим, що змогли розвеселити Марію. Лянь глянула на Туліо, і на мить вони забули про сварку. Між ними промайнула іскра — тонка нитка взаємності, яку вже неможливо було ігнорувати.

До Лянь і Туліо приєдналися друзі Марії — кролиха Джулі у жовтому платті та котик Оскар. Вони промовили людськими голосами, що ці чужоземці — не випадкові гості, а хранителі, які мають врятувати Марію й допомогти їй возз’єднатися з принцем Еріком.

Лянь і Туліо розповіли Марії, звідки вони прийшли, і дівчина здивовано прошепотіла:

— Невже сам Бог послав мені захисників, щоб допомогти зустрітися з моїм принцем?

Марія, всміхаючись крізь сльози, додала:

— Я бачу, Лянь, що тобі подобається Туліо…

Лянь різко відвернулася, борючись із почуттями. Усередині спалахнула іскра, але вона вирішила сховати її за холодними словами:

— Він мій полонений. Через нього ми тут опинилися.

— Ей, я тут ні до чого, Лянь! — обурився Туліо. — Досить мене винити. Ми обоє не винні.

— Тоді хто ж? — суворо глянула вона йому в очі.

— Хотів би знати… — тихо відповів він.

Марія подивилася на годинник і схвильовано сказала:

— Друзі, мені треба поспішати до принца!

Лянь підійшла до неї, стиснула руку й твердо промовила:

— Твої сестри й тітка хочуть обдурити принца. Ми цього не допустимо. Ми допоможемо тобі бути з ним і поцілуватися рівно опівночі. Тоді ми з Туліо повернемося у свій час.

У цей момент знову з’явилася Зимелла, осяяна магією.

— Маріє, я допоможу тобі підібрати сукню для балу. А ці хранителі будуть поруч, щоб захищати тебе.

— Завжди готові, — гордо відповів Туліо.

Лянь відвернулася, але всередині відчула: у ньому є щось, чого вона ніколи не знала. І поки вирішила приховати це.

Зимелла взялася до справи. Магія огорнула Марію, і за мить вона стояла в зеленій пишній сукні з смарагдовими відблисками, прикрашена каменями у волоссі. Вона виглядала справжньою принцесою.

— Дякую тобі, чарівнице, — прошепотіла Марія, обіймаючи Зімеллу.

Зимелла усміхнулася тепло й подарувала дівчині машину смарагдового кольору — як її очі. Лянь і Туліо здивовано тикали пальцями в диво-техніку.

— Це машина, щоб їхати, — засмілась Джулі

Туліо постукав по капоту й захоплено сказав:

— Мені подобається. Поїхали!

— Тоді веди, Туліо, — кинула Лянь.

— Я поведу, друзі мої, — урочисто промовив Оскар, сідаючи за кермо.

Джулі взяла Марію за руку й посадила її всередину.

— Ідемо, Маріє, тобі треба поспішати.

Лянь сіла поруч із Туліо. Коли машина рушила, вони обидва здивовано дивилися на нову техніку. Їхні руки випадково торкнулися одна одної, і вони завмерли, зустрівшись чистим поглядом. Потім швидко відмахнулися, ніби нічого не сталося.

Марія це помітила, але не поспішала казати вголос. Вона лише усміхнулася, знаючи: між ними вже народжується щось більше.