Розділ 24

Олімп сяяв.

Золото колон відбивало полум’я смолоскипів, музика лилася, мов вино, а боги піднімали келихи — не за мир, не за порядок, а за падіння того, хто насмілився кинути виклик.

Арес сидів у центрі бенкету.

Розслаблений. Задоволений.

Кров на його обладунках уже змита, але спогад про бій ще пульсував у тілі — солодкий, як після добре виграної війни.

— Смертний, — промовив хтось із богів зі сміхом. — Ти зробив з нього легенду… перед тим, як зламати.

Арес усміхнувся.

— Легенди мають знати своє місце.

Його погляд ковзнув убік — туди, де порожнє місце залишалося незайнятим.

Афродита не прийшла.

Свято закінчилось швидко.
Арес не любив чекати.

Він рушив коридорами Олімпу — тими, що пам’ятали її кроки, її сміх, її тіло поруч у ночі, коли між ними не було нічого, крім пристрасті й звички.

Двері до її покоїв відчинились без дозволу.

Афродита стояла біля вікна. Без прикрас. Без сяйва.
Тільки тиша й вітер у волоссі.

— Ти не святкуєш, — сказав Арес, заходячи всередину.

Вона не обернулась.

— Святкують ті, хто справді переміг.

Його усмішка стала гострішою.

— Я знищив загрозу. Забрав у тебе ілюзію. Ти вільна від цієї помилки.

Афродита повільно повернула голову.

— Помилки? — тихо перепитала вона. — Ти називаєш кохання помилкою?

Арес підійшов ближче.

— Я називаю це слабкістю. І ти повернешся до мене.

Він зупинився за крок.

— Ти завжди поверталась. Ти будеш моєю. Як була.

Повітря між ними стало важким.

Афродита підняла на нього очі — і в них не було ні страху, ні бажання.
Лише відсторонена глибина.

— Ти плутаєш тіло з серцем, Арес, — сказала вона. — І це твоя найбільша поразка.

Його щелепи стиснулись.

— Час усе розставить на місця, — кинув він. — Ти забудеш його. А я залишусь.

Він розвернувся й пішов, певний у своїй правді.

Афродита залишилась сама.

Коли двері зачинились, вона поклала долоню на груди — туди, де боліло не як у богині, а як у живої істоти.

— Ти помиляєшся, — прошепотіла вона в порожнечу. — Я вже не можу повернутись туди, де мене не бачать.

Десь далеко, за межами Олімпу, у темряві Тартару, щось відгукнулось.

І бог війни, святкуючи перемогу, ще не знав:

це була лише тиша перед бурею.

---