Розділ 7

Кайрон знав, коли на нього дивляться боги.

Повітря змінювалося. Ставала важчою тиша. Навіть вогонь у жаровнях горів інакше — наче хтось тримав його на долоні.

Цього ранку табір прокинувся з відчуттям, що небо надто близько.

— Воєначальнику, — підійшов розвідник, — люди шепочуться. Кажуть, що вночі над табором стояла… благодать.

Кайрон насупився.

— Благодать не ходить між списами, — сухо відповів він. — І не дивиться на воїнів так, ніби вирішує їхню долю.

Він не вимовив імені. Але пам’ятав погляд. Спокійний. Глибокий. Небезпечний.

Афродита.

Вона пішла, але залишила по собі слід — не в землі, а в ньому.

---

На Олімпі зібралися боги.

— Це образа, — гримів Арес, ходячи залом, мов хижак у клітці. — Смертний дивиться на богиню і не падає ниць. Не тремтить. Не благає.

— Ти боїшся не непокори, — холодно мовив Аїд, — а того, що він не боїться тебе.

Арес зупинився.

— Він воює, ніби війна — його стихія, — зціпив зуби бог війни. — Люди йдуть за ним навіть проти волі богів.

— Саме тому він небезпечний, — втрутилася Афіна. — Не силою. Вибором.

Афродита мовчала.

Вона стояла біля колони, дивлячись униз, туди, де світи торкалися один одного. Її обличчя було спокійним, але серце — ні.

— Ти бачила його, — раптом сказав Зевс.

Вона не заперечила.

— І він не впав навколішки, — продовжив громовержець. — Чи не так, богине кохання?

— Він не був переді мною богом, — відповіла Афродита. — І я не була перед ним богинею.

Зала стихла.

— Це порушення, — різко кинув Арес. — Якщо смертні перестануть схилятися — що далі?

Афродита підвела очі.

— Тоді вони почнуть обирати, — сказала вона. — А це лякає більше, ніж поклоніння.

Арес дивився на неї довго. В його погляді було щось нове — не бажання, не пристрасть.

Ревнощі.

---

Кайрон стояв на пагорбі, дивлячись, як шикуються війська. Його люди чекали наказу — як завжди.

— Якщо боги дивляться, — промовив він голосно, не звертаючись ні до кого конкретно, — нехай знають: я не воюю за їхні примхи.

Вітер підхопив слова й поніс угору.

Десь далеко золота чаша тріснула від напруги.

І вперше за багато століть пророцтво змінило свій ритм.

Бо з’явився смертний,
який не впав навколішки —
і змусив богів озирнутися.

---