Розділ 6

Вона повернулася на землю не як богиня.

Афродита обрала просту подобу — темний плащ, приховане волосся, тінь серед тіней. Вона хотіла пройти повз. Побачити — і піти.

Саме так вона переконувала себе.

Табір спав. Вогнища дотлівали, воїни лежали просто на землі, притискаючи до себе зброю, мов останню надію. Ніч була тиха — надто тиха, наче світ затамував подих.

Кайрон не спав.

Він стояв осторонь, біля краю табору, дивлячись у темряву. Без обладунків, без свити. Сам.

Афродита зупинилася.

Вона могла піти.
Мала піти.

Але замість цього зробила крок уперед.

— Ти завжди стоїш так, ніби чекаєш удару, — сказала вона тихо.

Кайрон повернувся повільно. Його погляд ковзнув по ній — уважний, насторожений, але без підозри.

— А ти ходиш так, ніби тікаєш, — відповів він. — Навіть коли стоїш.

Її серце здригнулося.

— Ти добре читаєш людей, — мовила вона.

— Я бачу тих, хто не бреше собі, — сказав він. — А ти… ще не вирішила.

Вона підійшла ближче. Між ними залишилася відстань у кілька подихів — достатня, щоб не торкнутися, але надто мала, щоб не відчути тепло.

— Якщо я скажу, ким я є, — спитала Афродита, — ти станеш переді мною навколішки?

Кайрон усміхнувся — не з насмішкою, а з сумною впевненістю.

— Якщо ти хочеш, щоб я впав, — сказав він, — ти вже програла.

Ці слова впали, як камінь у воду.

Світ навколо них ніби хитнувся.

— Ти не боїшся гніву богів? — спитала вона.

— Я боюся лише зрадити тих, хто мені довіряє, — відповів Кайрон. — Боги ніколи не стояли поруч зі мною в строю.

Афродита відчула, як у грудях зростає щось гостре й світле водночас.

— А якщо один із богів усе ж стане поруч? — тихо спитала вона.

Він нахилив голову, вдивляючись у її обличчя, ніби намагаючись побачити більше, ніж дозволено.

— Тоді цей бог ризикне всім, — відповів Кайрон. — Бо я не відступаю.

Ніч здригнулася.

Десь далеко на Олімпі полум’я в чашах затремтіло. Вітер змінив напрям. Боги, самі того не знаючи, відчули холод.

Афродита зробила крок назад.

— Нам не варто зустрічатися знову, — сказала вона.

— Так, — погодився Кайрон. — Саме тому ми це зробимо.

Він відвернувся першим.

Афродита пішла, не озираючись.

Але між небом і землею вже тріснула тонка межа —
та, що відділяє порядок від хаосу.

І коли вона зникла в темряві, Кайрон уперше за довгий час відчув:
ця війна буде не за землю.

А за серце.

---