Розділ 1

Оракул ніколи не помилявся.

Саме тому боги боялися його більше, ніж титанів.

У залі пророцтв стояла тиша, важка, мов застигла кров. Золоті колони Олімпу тремтіли від далекого грому — знак того, що істина вже промовила, навіть якщо ще не була почута.

Сивочолий оракул повільно підвів голову. Його очі були сліпими, але бачили більше, ніж будь-хто з присутніх.

— Настане час, — промовив він глухим, тріснутим голосом, — коли любов стане гріхом.
І цей гріх похитне сам Олімп.

Зевс стиснув пальці на підлокітниках трону.

— Обережніше зі словами, старий, — холодно сказав він. — Любов — наша зброя. Не загроза.

Оракул усміхнувся.
Сумно.

— Не цього разу.

Повітря здригнулося. Полум’я у чашах спалахнуло темніше, майже чорним.

— Богиня, що дарує серця, віддасть своє, — продовжив він. —
І смертний, народжений для війни, стане її погибеллю… або спасінням.
А бог війни впізнає страх.

Це слово змусило когось розсміятися.

Арес зробив крок уперед. Його обладунки дзенькнули, мов клинки перед боєм.

— Страх? — він усміхнувся хижо. — Я не знаю цього слова.

Оракул повернув голову в його бік, ніби бачив його обличчя.

— Ти впізнаєш його, коли смертний подивиться на тебе без ненависті… і без поклоніння.

Зала вибухнула гулом. Боги перешіптувалися, обурювалися, сміялися.

Лише Афродита мовчала.

Вона стояла трохи осторонь, у сяйві м’якого світла, яке завжди супроводжувало її. Але зараз її серце билося інакше — нерівно, неспокійно. Ніби щось уже торкнулося її зсередини.

— Це не про мене, — тихо сказала вона, більше собі, ніж іншим.

Оракул здригнувся.

— Саме так думають ті, кого вже обрала доля.

Афродита різко підвела голову.

— Я — богиня, — сказала вона твердо. — Я не належу долі. Я її творю.

— Ти даруєш любов, — погодився оракул. —
Але ніколи не питала, що буде, коли вона повернеться до тебе… з мечем у руках.

У цей момент далеко внизу, на землі, серед пилу й криків битви, смертний воєначальник витер кров з обличчя й підняв очі до неба.

Він не молився.
Не кликав богів.
Не просив перемоги.

Він брав її сам.

І десь між небом і землею нитка долі натягнулась — тонка, небезпечна.

Та, яку не чекали боги.

---