25. Звідки злітають орли.

-Ну, здається, ми сьогодні зробили усе, що могли! – Аратта задоволено кивнула головою. Вона сиділа у вітальні будинку на плантації, а навпроти також сиділи Єгат Асун та Скенши. Аратта пішла за прикладом Акселія та зрозуміла, що під час таких розмов, дійсно, зручніше, коли очі співрозмовників на одному рівні. Єгат нічого дивного у цьому не бачив, - він все ж таки був лицарем, а головне – чоловіком. Підкорятися жінці під час такої операції – для нього було вперше. Хоча, якщо вона – дружина голови торгового дому… А от Скенши до такого поводження звикнути не могла.

-Так, начальник стражі сказав, що … усе гаразд. Вони, звісно, зізналися. – Ще б пак, за таких-то доказів! Вино знайшли не лише у возах, що їхали до пристані, а й у кількох місцях на плантації. Сюди повинні були приїхати люди, що робили це вино та розливали у пляшки; їхнім завданням буде визначити, чи це – дійсно вино виробництва торгового дому Акселія Мара, викрадене піратами, чи просто підробка. Але усі вважали, що вірним є перший варіант. – Сахін Теф, до речі, дуже вдячний вам, пані. Розкрити таку справу – для нього великий крок у кар’єрі. Й ви подарували йому це… Звісно, разом із паном.

-Але ми про це нікому не розповімо… Та, гадаю, заарештовані теж. – Аратта знала, що так буде краще. Та й Акселій з самого початку наголошував на цьому. Із начальником стражі краще було дружити, а, якщо він піде на підвищення, - тим більше корисно мати людину, яка зобов’язана цим торговому дому Акселія Мара. – То все-таки … це вино … від піратів?

-Усі, включно із рабами, кажуть, що його доставляли з моря, - відповів Єгат.

-Можна спитати…? – сказала Скенши, та, побачивши кивок Аратти, звернулася до лицаря. – Хтось … знає, хто це був?

-Господарі … не зізнаються, що зв’язувалися з піратами. Вони розуміють, що причетність до піратства, - це петля, у кращому випадку – довічна каторга… Кажуть, на них вийшов … колишній глава торгового дому, пан Гверан Олт. – Єгат подивився на Аратту, але вона ніяк не відреагувала на згадку про колишнього чоловіка. – Звичайно, вони знали, що він для нас все одно, що помер, та знаходиться поза законом. Але, - це вони так кажуть, - вирішили заробити. Він сказав їм, що має заховані запаси вина, та запропонував їх продавати. Тоді вони зв’язалися із Улмаром Хемом…

-Тобто, ми ніколи не доведемо, що вони, а також Улмар Хем, знали про піратство. Звісно, контрабанда та торгівля краденим – теж злочини… - констатувала Аратта. Насправді, для неї було зараз головним те, що заарештовані дали показання на Улмара Хема, заявивши, що із ним домовлялися про торгівлю краденим вином. Це вже було непогано. Але, після того, що сталося, Аратта вважала, що цього замало. Невідомо ще, чим закінчиться похід на піратів… А якщо Акселій загине через … не лише Гверана, а й Улмара Хема?! Але раптом Скенши заявила:

-Мені здається, ви зможете довести це, пані!

-Яким же чином?

-Вино – це великий вантаж, та важкий, - пояснила рабиня. Вона сама дивувалася, що веде таку розмову. По-перше, що її взагалі запросили… А по-друге, здавалося б: ну навіщо їй-то це? Якісь розбірки між панами… Хай би вони самі вирішували свої справи, а її лише б не чіпали! Але … чомусь вона ставилася до пана Акселія Мара не так, як до інших панів, своїх та чужих. Та й до пані теж, - та її навіть не покарала за ту ганчірку у роті... Сама не знаючи, чому, Скенши хотіла допомогти їм у тому, що вони вважали важливим. – Особливо, якщо його стільки… Його не могли привезти двое чи троє людей на маленькому човнику. А це означає, що … усі, хто розвантажував … бачили ті човни, на яких його привезли. Це не могла бути галера… Та тих, хто був на цих човнах, бачили теж. Це мали бути варвари на своїх човнах. Їх не можна не відрізнити. Ви … вірите, що вони домовлялися із паном Гвераном? – наважилася спитати Скенши.

-Так. Тільки він вже не пан, - пробурчала Аратта. А от до самого питання поставилася абсолютно спокійно, на полегшення рабині. Вона розуміла, до чого та веде, але вирішила вислухати.

-Навіть, якщо так… І слуги, й господарі не могли не бачити, хто саме це вино привіз. Ані човни піратів не сплутаєш із тими, що в нас, ані варварів – із жителями Аалу. А тоді – контрабандисти мали розуміти, що мають справу саме із піратами…

-Вірно кажеш, - кивнула Аратта. – Єгате, передаси це Сахіну Тефу. Він буде лише радий допомогти…

-Звичайно, якщо це … допоможе йому стати іще й викривачем спільників піратів, пані, - кивнув той. – А ще… Я хочу повернутися туди, на їхню платнацію. Та дещо оглянути там, поговорити із рабами… Можливо, ми знайдемо іще докази.  Звичайно, погано, що раби не можуть давати показання у суді, але, можливо, вкажуть на щось, що ми зможемо використати…

Аратта кинула на нього погляд, у якому читалося розуміння… Але сказала:

-Добре, шкоди від цього точно не буде… Коли ми повернемося до столиці, ти тут залишишся за головного… Тримай нас у курсі, листи будеш передавати із капітанами пароплавів.

-А … коли ви  гадаєте повернутися? – спитав Єгат.

-Напевно, завтра вранці. Якраз пароплав буде іти…

Усі троє, - навіть Скенши, - розуміли: вони зробили усе, заради чого пані Аратта Мар затіяла цю поїздку, та відчували задоволення від цього успіху.

-Це завжди буває так, - сказав Латір, який мав великий досвід участі у війнах. Яких вже давно не було, і цей похід проти піратів, який навіть не можна було назвати справжньою війною, був для нього можливістю згадати молодість. Зараз Акселій звернув його увагу на вояків, які тягнули назад, до порту, якісь речі. Інші групи охороняли людей, - і полонених піратів, і тих, хто явно був мирними мешканцями селища, але кому належало перетворитися на рабів, коли їх доправлять до Аалу. – Переможці завжди грабують…