24. На чужих берегах.

-Хоча б в них не виявилося гармат!

Саме це турбувало Латіра Ісара. Але в Акселія була інша точка зору:

-Сумніваюся. Вони ніколи не готувалися до оборони своїх берегів. Якби в них була вогнепальна зброя, - вони б використовували її на човнах, проти тих суден, на які нападали. Хоча б, щоб налякати капітанів. – Він повернувся до Фаіра Авата. – Ти коли-небудь чув про таке?

-Ні, пірати завжди мали кинджали, луки і таке інше… Хоча, якщо вони придумали цей трюк із орлами… - Насправді, капітан спочатку не повірив, коли пан розповів, як саме могли вороги спалювати судна з Аалу. Але тепер побачив на власні очі, та виявилося, що пан здогадався правильно!

-Саме тому вони й вдалися до цього, - зауважив Акселій. – Якщо в тебе є гармати, навіщо тобі кілька птахів із запалювальними бомбами?

Латір хотів заперечити, але замість цього підніс до ока позичену в капітана підзорну трубу та став роздивлятися берег. Гармат, дійсно, не було видно. І взагалі – якісь жалюгідні селища. Сірі дерев’яні будинки, немощені вулиці… Усе якесь… Ні, не занедбане, - воно й не було ніколи красивим та доглянутим. Одне слово – варвари!

Селища спускалися з пагорбів до моря. Частокіл оточував їх з усіх боків, але нічого для оборони від нападу з моря, здається, передбачено не було. Певно, ватажки піратів вважали, що їх можуть намагатися упіймати у морі, але не висадитися на берег. Власна армія Твейського царства вдарила б, скоріше, з суходолу, хоча й це було малоймовірним. Частокіл слугував, мабуть, захистом від нападу недружніх сусідів. А от на те, що іноземці завітають на територію Твейського царства, ніхто не розраховував. Аж надто малоймовірними були ті події, у результаті яких посол видав Акселію відповідний дозвіл…

-Як ми будемо потрапляти на берег? – спитав Акселій.

-Спробуємо підійти просто до їхніх причалів. – Капітан похитав головою. - Дивіться, там стоять дві галери! Яке нахабство – тримати їх та розвантажувати просто тут… А потім, мабуть, спалили б. Але це означає, що глибина достатня.

-Ми підійдемо, ну, ще з п’ять суден, а інші..?

-Підійдуть якнайближче до берега у інших місцях. А потім – убрід, - сказав Латір.

Акселій пригадав, як там, звіки він прийшов, читав про форсування Дніпра… Щоправда, ватажок своїх людей береже, якщо він каже, що так треба, - значить, не бачить іншого виходу. Взагалі, його дивувало, що ані на галерах торгових домів, ані навіть на військових кораблях тут не було рятувальних шлюпок. Ніхто просто не думав про це, робота моряків була небезпечною. Навіть незважаючи на те, що плавання відбувалися, здебільшого, недалеко від берега, а звичайні маршрути вели до кількох найближчих царств…

-Мене турбує, що вони ще придумають … коли побачили, що ми спалили кілька їхніх човнів, - пробурчав капітан Ават.

Скоро вони отримали відповідь на це питання. Піратські човни стали повертатися – парами.  Борт до борту, вони тримали курс на зустріч із суднами з Аалу. Таких пар було з десяток, і перша попрямувала напереріз пароплаву. Раптом кілька людей з меншого човна перестрибнули на більший, і той змінив курс, відвалив ліворуч. А от менший – продовжував йти на зіткнення … та раптом загорівся.

-Вони хочуть спалити нас! – сказав Акселій. Сказав гучно, але інші відзначили, який спокійний його голос. Втім, капітану було не до того. Одночасно подавши сигнал механікам за допомогою мотузки, - знову збільшити оберти до найбільших можливих, - одночасно наказав стерновому:

-Ліво на борт!

А от Латіру не було чого робити. Пірати, напевно, зрозуміли, як далеко летять стріли механічних луків, та розійшлися за кілька десятків кроків до того, як опинилися у небезпечному місці. До човна, де залишилися люди, було не дістати. А стріляти по порожньому, який і так горить, - не було сенсу. Добре хоча б, що капітану вдалося-таки уникнути зіткнення з ним, - якби воно сталося, дерев’яне судно б теж спалахнуло.

Чотирьом галерам пощастило менше. Вони не могли збільшити хід так, як пароплав, а маневрів, до яких вдалися їхні капітани, виявилося недостатньо. Вони загорілися, але на одній пожежу вдалося загасити, а з трьох люди почали стрибати у море. На усіх капітани встигли потягнути за важелі, за допомогою яких звільняли рабів-веслярів. Акселій подумав, що у воді усі опинялися у рівних умовах, - і моряки, й лицарі, і раби, а значення мало лише те, наскільки добре ти вмів плавати. Та наскільки швидко тебе врятують. Із останнім проблем не було, - інші судна підійшли, щоб підібрати тих, хто залишив палаючі.

Тим, хто вдався до цієї атаки, не вдалося  уникнути втрат. Човни, на які перейшли люди з підпалених, мали повернутися до берега, - й кільком з них, сміливо заменврувавши, капітани трьох галер відрізали шлях. Пірати намагалися обійти їх, змінивши курс, але все ж опинилися на відстані пострілу з механічного лука. На човни обрушився град стріл; два з них запалали, на кількох інших більша частина людей була вбита чи поранена. Проте, човни із косими вітрилами могли продовжувати свій рух, та не стали зупинятися, щоб підібрати своїх. Це зробили капітани галер, але тут пірати потрапляли у полон; матроси та вояки їх зв’язували та відправляли до темного трюму.

Коли видалася можливість трохи перепочити, Фаір Ават спрямував підзорну трубу назад, та сказав Акселію:

-Дві галери з тих, що горять, - наші, пане. – Це означало, що вони належать торговому дому Акселія Мара, а тому малося на увазі: «ваші». Потім капітан зробив паузу. – Здається, за ці судна страхова компанія не заплатить…