23. Коли настає той день…

Аратта дивувалася сама собі.

Ні, те, що вона вирішила взяти з собою у цю подорож Скенши, - було зрозуміло. Хтось повинен був … допомагати їй. А після того, як загинув Озід, а Улмар Хем був тяжко поранений, - про це одразу ж дізналося усе місто, хоча ніхто не знав причини, - потреба у завданні, яке раніше дав рабині та колишній злодійці Акселій, відпала сама собою. Й Скенши могла супроводжувати пані, на що пан, звісно, погодився.

Але тепер Аратта трималася зі Скенши … ні, не на рівних, але, здавалося, на меншій дистанції. От після сніданку навіть спитала:

-І як тобі сподобалося пливти на пароплаві?

Діставалися вони до місць, де розташовувалася плантація, рейсовим річковим пароплавом Акселія Мара. Зійшли на пристані, що була на каналі, та екіпажем дісталися місця призначення. У екіпажі Скенши теж їхала вперше.

-Мені сподобалося, що … нас везе пара, а не мої брати по нещастю, пані. І взагалі … можливо, коли-небудь усі звикнуть. А поки – це цікаво.

-Ти спробувала … поговорити з кимось з плантації Феріна Івара?

-Так. Але це – не місто. Це у столиці ми усі розмовляємо один з одним, навіть ті, хто живе у різних домах. – Скенши мала на увазі, звісно, рабів. – А тут… Я не можу просто піти туди та побалакати з цією Кьіною.

-Розумію.

-Єдине, що змогла дізнатися, - що, дійсно, вона належить молодшому пану, Рагну Івару, та є єдиною його власною рабинею. Ну, і що він з нею робить…

-Отже, вона про це писала правду. – Аратта дещо розповіла Скенши, доки вони пливли на пароплаві річками та каналами. Вона вважала корисним почути, як оцінює ситуацію рабиня. Приклад Сіллі багато чого її навчив. Але справа, здавалося, не лише у цьому. Ставши, - хоча й таємно, - законною дружиною Акселія Мара, до того ж, не тією, за яку заплачено викуп, -  Аратта більше не піддавалася небезпеці потрапити до рабства сама. А тому … заспокоїлася, могла вона зізнатися сама собі. Це було те, під страхом чого вона жила увесь час … тепер вона могла чесно думати: ні, не з того моменту, як Гверан вчинив цей злочин, а з того самого часу, як той викупив її… А це – досить довго. Якби не Акселій… Вона буде завжди вдячна йому також і за це.

Та, звісно, допоможе в усьому…

-Мабуть, так. Це … часто буває, пані. От, хіба що, я не чула, щоб з тими, хто були…

-Я розумію. – Таке, щоб колишня пані чи її дитина самі пройшли через ринок рабів, бувало дуже рідко. – А … щодо головного?

-Так, вони повезуть … товар до галери, яка прийде опівдні. – Галера не належала торговому дому Акселія Мара, в того на цьому напрямку курсували лише пароплави. Акселій вирішив поступово витісняти конкурентів з маршрутів всередині Аалу, але це не можна було робити одразу, та й непотрібно, щоб інші купці почали обурюватися. В нього і так вистачає ворогів!

-Тоді ми будемо діяти.

Аратта вийшла з будинку, - дуже красивого двоповерхового дерев’яного будинку. Його було пофарбовано у світло-зелений колір, але головне було не у цьому, а у конструкції. Здавалося, легкий силует ширяє у повітрі, - немов той орел, а різьблені двері, колони та огорожа балконів лише підкреслювали цей ефект. Насправді, Аратті сподобалося тут іще того разу, коли приїздила на плантацію із Гвераном. Але … навіть не сподівалася повернутися, бо справи тримали його, - а потім і Акселія, - у столиці. А виявилося он як… Тут можна було дихати на повні груди. От цікаво, а чи відчувають це ті, хто живе тут постійно? Навіть раби. А тим більше – люди батька, що охороняють це місце.

Усе це були молоді хлопці, - що у даному випадку було добре. Усі ставилися до неї із симпатією, до того ж, вони були першими, хто дізналися, що вона тепер офіційно – пані Аратта Мар. Того, хто був серед них головним, звали Єгат, саме він і підійшов до Аратти, яка вчора вже розповіла, що вони повинні зробити:

-Доброго ранку, пані. Будемо … діяти сьогодні?

-Звідкіля ти знаєш?

-Бачив, як вам про щось розповідала Скенши, а перед тим вона кудись ходила… Я зробив висновок, що це була розвідка. – Молодий вояк думав про усе у воєнних термінах. А потім він зробив паузу. – Та й … з вашого рішучого вигляду це видно!

-Невже так добре видно?! – розсміялася Аратта. Єгат зітхнув із полегшенням: не образилася… - Як би там не було, а нам, якщо я правильно уявляю відстань, потрібно скоро виїхати, щоб зустріти їх…

-Перехопити, - поправив охоронець. – А … ви поїдете з нами?

-Хіба ж я втрачу можливість побачити усе це на власні очі? До того ж, з вами мені навряд чи загрожуватиме небезпека.

Усі розуміли, що жоден розбійник не ризикне напасти на групу озброєних людей Латіра Ісара, а іншої небезпеки тут навряд чи можна було очікувати. Та й опору – теж.

-Тоді я накажу сідлати коней. Якого ви оберете, пані? Ви ж їздите верхи?

-Те, що підходить для галери, не завжди підходить для пароплава, - кивнув Акселій. Фаір Ават, який командував судном, тільки-но звернув його увагу, як важко доводиться стерновому. Адже керувалося судно так само, як і галера, а от ходові якості були інші. – Доведеться винаходити нову систему керування. Тим паче, ми будемо будувати більші пароплави. Там отак, вручну, буде не впоратися…