-То ви, капітане, прийшли, щоб сповістити їй про загибель чоловіка? – питав начальник стражі району.
-Так. І мого брата. Він загиув у морі. – Фаір Ават вирішив не вдаватися у подробиці. – До того ж, ми … привезли тіло, й було потрібно організувати похорон…
-А тепер будете ховати усю сім’ю, - похитав головою начальник стражі. – І … що?
-Підійшов, постукав. Потім побачив, що двері не зачинено. А це на них було несхоже. Вирішив зайти, та побачив… - Капітан махнув рукою у бік будинку. Стражники оглядали будинок, та готувалися винести тіла… Двом хлопчикам, десяти та п’яти років, розбили голови. А от жінку зарізали. Та, здається, не просто зарізали, а … вимагали від неї чогось? Це Фаір Ават встиг зрозуміти. Хоча тим, хто повинен шукати зловмисників, мабуть, видніше. – А що, тут хіба … часто таке буває? – Досвідчений моряк багато чого бачив, але холоднокровно говорити про те, як знайшов вбитих, не міг. Хоча не можна сказати, щоб він приязно ставився до дружини брата за життя, - хоча й саме його обов’язком було повідомити їй про смерть чоловіка, - але все-таки… Сам він жив у іншому районі, ближче до порту. А тому міг питати…
-Дуже давно такого не пам’ятаю. – Начальник стражі похитав головою. – Тут … років з п’ять точно, та й взагалі, щоб грабіжники отак вдерлися до будинку… У місті це – рідкість. Якщо десь на плантації, де нікого немає поруч, чи нападуть на дорозі… От, зараз багато тих, хто миє золото на комальні Акселія Мара… Ви ж на нього працюєте, вірно? Так от, ці старателі притягують розбійників. Але щоб тут… Зараз … коли заберуть тіла, нам потрібно буде зайти, ви скажете нам, чи нічого не зникло… А поки що… Можливо, ви підозрюєте когось?
-Не знаю, що вам сказати…
-А ваш брат… Він загинув у морі?
-Так. Напад піратів. Ми … лише з’ясували це, та повернулися. Якщо, ви кажете, це сталося уночі … тоді ми лише заходили до порту, - пояснив капітан. – Тому про це ще ніхто не знав. Досьогодні, коли я подав попередній звіт до морського суду. А потім ще маю скласти детальний. Мені дозволили зробити це після похорону.
-Тоді навряд чи тут може бути зв’язок, - сказав начальник стражі.
-Я теж так гадаю, - стомлено відповів Фаір. – Пірати та вбивство у місті..? До чого одне до одного?
-Тоді … нам потрібно буде зробити те, що я сказав.
З невеликого будинку зникли деякі цінні речі, - тут було, що вкрасти, жодного капітана не можна було назвати бідною людиною. Але дещо й залишилося на місці. Начальник стражі зрозумів, що це буде важка справа. Точніше, злочинців навряд чи вдасться знайти. Хіба що випадково… Справді: чоловік вбитої жінки загинув, його брат у той час, коли її вбивали, знаходився у морі чи у порту. Ніякого іншого підозрюваного, - якщо це не пограбування, - немає, та й мотиву теж. Ані з ким, здається, жінка суперечок не мала, - окрім власного чоловіка… А випадкових розбійників, які вдерлися до будинку, вбили сім’ю, щось поцупили та зникли, можна шукати вічно.
А от Фаіру Авату він не заздрив. Капітану доведеться розриватися між похороном та звітом до морського суду, а ще родичами, якщо такі залишилися… Хоча – цікаво буде дізнатися, хто може претендувати на спадщину його загиблого брата.
Чутки розлетілися містом миттєво. Латір почув про те, що сталося, від одного з нових вояків. Одразу ж повернувся до будинку та покликав Сіллі.
-Схоже на те, що ти мала рацію, - сказав. Та розповів про те, що сталося. – Ти розумієш, що це означає?
-Хтось … вирішив позбутися свідка, пане? Але що вона могла знати?
Латіру доводилося нагадувати собі, що Сіллі, по-перше, будучи рабинею, просто не знає деяких речей … про панів. До того ж, вона і не так давно на Аалі…
-Якщо ти права щодо загиблого капітана … що він – зрадник, тоді… Він не сам це зробив. Його хтось підмовив. Дружина могла знати про це, певно, тому її й убили. Причому убили до того, як стало відомо, що ми знайшли… Мабуть, хтось зробив це, коли дізнався, що ми лише вирушили на пошуки. А це означає, що … тут якась змова. Змова проти пана Акселія.
Сіллі замислилася, а потім відповіла:
-Гадаю, ви маєте рацію, пане. Але я нічого не знаю про це…
-А тепер нам доведеться у цьому розібратися.
-Нам? – Здавалося, вперше вона проявила якусь емоцію. І це був подив. Пан, - і не просто пан, а лицар та ватажок клану лицарів, - не наказував, а пропонував щось зробити спільно … рабині? Там, вдома, куди вона вже не повернеться, таке було б немислимим. Наскільки вона встигла взнати життя на Аалі, тут – теж. Навіть, незважаючи на те, які тепер стосунки в них із паном… Але ж вона чула це на власні вуха!
-Так. І ніхто більше не повинен знати про це. Ти … вже висловила багато слушних думок. Я хочу чути їх і надалі. До того ж, ти … маєш бути вдячна пану Акселію та Аратті, так?
-Так, - підтвердила вона. – І – я вже казала, що хочу бути корисною вам, пане, в усьому. А ще… - Сіллі зробила глибокий вдих, але вирішила продовжити. – Мене ніколи, навіть там, вдома, ніхто не питав … що я думаю. Вважали … що потрібно лише видати заміж, а потім … ну, додатком до чоловіка… Ви та пан Акселій були першими, хто спитав про мою думку…
Латір розумів, що сказане – ще один хід Сіллі, щоб бути подалі від небезпеки опинитися на ринку рабів. Та що, зрозумівши, що господар вважає її розумною, вона вирішила набити собі ціну. Але, у той же час, було очевидно, що каже вона це щиро. І це теж було дивним. Ще ніколи він не розмовляв так ані з ким з рабів. Але вважав цю розмову важливою.