16. Гра буває жорстокою.

-Пішли, - сказав Улмар Хем, відходячи від вікна.

-Хто, пане? – спитав Озід.

-Як це – хто? Ті вояки, яких тримав біля мого будинку ватажок Латір. Напевно вже, за наказом Акселія Мара. Цей мерзотник хотів налякати мене.

І йому це вдалося, міг би сказати, але не сказав Озід. Хоча треба було визнати – лише на якийсь час. Його господарю, та одночасно другові, потрібно було віддати належне: він вмів швидко робити вірні висновки, та втілювати їх у життя. І тримати удар теж.

-Але … вам, насправді, немає, чого боятися, пане. Цей, кого ми вважали Сііном Керту… Він вчинив те, що вчинив, сам. Ви не мали до цього стосунку.

-Звичайно. Та навіть не підозрював, - кивнул Улмар. – Він обманув мене так само, як і усіх інших.

-Окрім Акселія Мара, - зауважив Озід.

-Йому просто пощастило, що той рахівник знайшов старі листи Сііна…

-Але він зробив вірні висновки… Мені здається, ви недооцінюєте його, пане. – Мало кому з рабів вибачилося б таке, але Озіда це не стосувалося. До того ж, Улмар Хем знав, наскільки той розумний. А ще – що цей раб ніколи від нього не втече. – Він … винайшов механічний лук та парову машину. Він, отримавши торговий дім, вправно керує ним. А ще затіяв цю справу із золотом… Він, нарешті, придумав, як упіймати піратів та розбійників. – Про історію із вбивством молодого подружжя та зникненням дитини вже знали у столиці, а тим більше – такі люди, як Улмар Хем. А, якщо знав він, то знав й Озід. – Запустив ці пароплави… Та, нарешті, здогадався про самозванця, та зробив так, що його заарештували, звільнив справжнього Сііна Керту, і тепер той – його друг, а не ваш. Невже усе це – випадковість..? Чи він дійсно такий розумний, пане?

-Ти хочеш сказати – чи не розумніший він за мене? – Усмішка на обличчі Улмара Хема була зовсім невеселою. – Краще скажи … а ти б міг зробити таке, як цей Єсер, якби ми були так само схожі?

-Я? – Озід, здавалося, здивувався запитанню. – Ні, мені б таке й на думку не спало. Але … ви зі мною завжди добре поводилися, пане, і, до того ж, я не ваш брат… А Єсер … міг дивитися на усе зовсім інакше. Я не виправдовую його, пане, ні в якому разі. Але можу зрозуміти, чому він додумався до такого.

І знову ж таки, подібне не зійшло б з рук будь-якому іншому рабу. Але, коли це сказав Озід, господар лише посміхнувся.

-Як би там не було, мені набридли ігри, якими займається Акселій Мар. – Коли таке казав Улмар Хем, це означало смертний вирок. Але це легше було сказати, ніж зробити. І тепер – ще складніше, коли в потенційної жертви у друзях та боржниках – Сіін Керту, а у союзниках – сам Алур Брау. Й Озід відповів:

-Його не так легко переграти, пане.

-Я знаю. Але ти мені допоможеш.

-Що потрібно зробити? – Для Озіда не було чимось новим грати роль довіреної особи господаря. Навіть «колеги» Улмара Хема, інші власники торгових домів, звикли, що деякі важливі доручення вконує не управитель, як було б в них самих, а раб.

-Передусім – підеш до порту. Там особисту галеру Акселія Мара переобладнали, встновили такі вітрила, як на піратських човнах…

-Я чув про це, але ж ми знаємо, які вони. Бо він дозволив вашим людям оглянути човен, - нагадав раб.

-Так. Але справа не у тому. Що він зробив, коли з першої річкової галери, теж його особистої, зробили пароплав? Сам відправився на випробування. Причому із цією своєю жінкою. – Улмар Хем був добре знайомий із Араттою. Але одна справа – коли вона була офіційною дружиною Гверана Олта. Інша справа – тепер: вона й не дружина, і самого Акселія Улмар все-таки не вважав «справжнім» купцем, таким, як він сам. – Гадаю, вони й тепер так зроблять. Але це – морське судно, тут річками не поплаваєш. А капітаном на ньому – Сулум Ават. От із ним спочатку тобі потрібно буде поговорити, а потім пробратися ще у одне місце…

Він виклав свій план. Зазвичай раба, що допомагає виконувати його, не знайомили б з подробицями. Але не у цьому разі. Не лише Озід не був звичайним рабом, але й місія, яку йому доручав власник, була така, що той, хто робить це, повинен бува бути знайомий з усім планом. Нарешті, Озід кивнув. Та спитав:

-Коли мені розпочинати..?

-Якщо до порту ти встигнеш іще у одне місце, то зараз.

Раб вийшов, а Улмар Хем покликав управителя тп віддав йому інші розпорядження. Того вони здивували, але вигляду він не показав. Втрачати цю роботу управителю зовсім не хотілося.

-То ти наказав … замінити не лише щогли? – здивувалася Аратта, коли вони з’явилися на палубі.

-Звичайно. Навіщо, щоб у покоях, призначених для нас, усе залишалося, як … за попереднього власника? Капітан багато що запропонував… - Сулум Ават чекав їх зверху, на містку. Акселій з Араттою піднялися туди, й капітан відіслав матроса, із яким до того про щось розмовляв. А потім спитав:

-Ви задоволені, пане та пані?

-Тим, що зроблено у приміщеннях, - так. А щодо нових щогл та вітрил, - побачимо, як буде у морі… Потрібно випробувати їх, перед тим, як ставити такі на наші вантажні судна. Як щодо виходу у море на кілька днів?

-Ви … хочете самі бути тут при випробуваннях? – здивувався капітан.