15. Краще, ніж театр.

Це ж треба було, подумав Акселій, у тому, минулому житті ніколи не бувати у суді. А тут прожив лише півроку, - і вже вдруге! Першого разу – це був суд над Гвераном Олтом. Після якого Акселій і отримав усе, що той мав. Сьогодні ж – він лише свідок.

Йому вже пояснили, що кожен мав представляти свою справу сам. Адвокатів тут не було, втім, прокурорів теж, хоча у випадках злочинів проти республіки її інтереси міг захищати спеціальний уповноважений Ради дев’яти. Але таке бувало нечасто, хоча справу Гверана Олта віднесли саме до таких. Свого часу Акселія це здивувало, але він багато чого зрозумів після пояснень Аратти, тих самих, з яких і розпочалася їхня гра.

Зараз про усе це потрібно було тимчасово забути, - навіть про саму Аратту, яка залишилася у залі за його спиною. Акселій зупинився біля чогось, що там, звідки він прийшов, могло б називатися трибуною. Та нахилив голову, дивлячись на трьох суддів у високих кріслах. Той, що сидів посередині, сказав:

-Чи клянешся ти, Акселій Мар, розповісти усю правду про те, задля чого прийшов до нашого суду?

Й він відповів:

-Клянуся.

-Тоді розпочинай, - розпорядився суддя.

Акселій прокашлявся, обводячи поглядом зал. Він був повний глядачів, але ті сиділи за його спиною, їх неможливо було бачити. Праворуч сидів на лаві Сіін Керту, - справжній Сіін Керту. Ліворуч під охороною стражників було четверо. Двоє чоловіків, схожих на прикажчиків. Одна жінка, яку ще можна було назвати молодою, та дівчина, яка, здавалося, тільки досягла віку, коли, за законами Аалу, можна було взяти її за дружину. Це, здогадався він, і були мати та донька з плантації, що катували Сііна Керту, вважаючи його рабом Єсером. Мати кидала злі погляди на усіх, включно із Акселієм, дівчина була у сльозах.

-Як ви знаєте, панове судді, я – голова торгового дому Акселія Мара. І став ним після того, як попереднього власника, Герана Олта, вислали за межі республіки, ніби він для нас помер. За таких умов я, так би мовити, успадкував не лише майно, але й зобов’язання торгового дому Гверана Олта, - розпочав Акселій. Один з суддів, той, що сидів праворуч від старшого, перевав його:

-Ми знаємо це, але чи має це відношення до цієї справи?

-Має, і прямое, пане суддя. В торгового дому, власником якого я став, були давні ділові зв’язки із торговим домом Сііна Керту, власне, що з часів, коли той належав його батьку. Я сам для вас – чужоземець, я не так давно на Аалі. Я можу … не дуже добре знати, хто тут є хто. Але виникло одне ділове питання, внаслідок чого я наказав передивитися усі документи, які є в нас та мають стосунок до торгового дому Сііна Керту.

-Кому наказали? – спитав ще один суддя.

-Моєму рахівникові. Його звати Сат. І от він прийшов до мене із дивним повідомленням, але приніс документи… Це були контракти, підписані Сііном Керту, як главою торгового дому. А ще – старі листи, написані більше, ніж десять років тому, коли Сіін Керту був ще представником свого батька у деяких справах. Коли ми подивилися на підписи, виявилося, що вони зроблені різними людьми…

Акселій продовжував розповідати історію, як запідозрив, що на чолі торгового дому Сііна Керту стоїть самозванець, як пішов до іншого члена Ради дев’яти, Алура Брау, та як вони вирішили діяти. Як заарештували Єсера, як послали загін до Береші, щоб дізнатися, що сталося із справжнім Сііном Керту. Так як, вже, коли вояки на чолі із Фісаром повернулися, він познайомився зі звільненим бранцем у будинку ватажка Латіра.

-Це ті самі листи? – спитав один з суддів, демонструючи аркуші. Акселію досить було одного погляду:

-Так, це ті листи, старі, які знайшлися у наших паперах, та підписані паном Сііном Керту, як представником свого батька. Я передав їх пану Алуру Брау. – Саме із цими листами порівнювали підпис справжнього Сііна Керту, підтвердивши таким чином, ким він є.

Навіть, не бачачи у цей момент глядачів за своєю спиною, Акселій відчував, як вони ловлять кожне його слово. Тепер багатьом ставало зрозуміло, чому ж заарештували Сііна Керту, який виявився не Сііном Керту. А от те, що самозванець, гірше того – раб, опинився у Раді дев’яти… Розголосу було не уникнути, хоча ті восьмеро, що залишилися, мабуть, почувалися б зараз краще, якби справжній Сіін Керту не повернувся до Аалу. Щоправда, потрібно було віддати їм належне: члени Ради дев’яти не стали чинити перешкод тому, щоб він відновив свої права. Хоча навряд чи він зможе до них приєднатися.

Сам постраждалий вже розповів свою історію раніше. Щоправда, Акселій цього не чув, - він увійшов до зали, коли сам повинен був виступати, таке правило існувало для свідків, неважливо, останній це робітник чи власник торгового дому. Зате усе чула Аратта, вона свідком не була, й могла сидіти у першому ряду увесь час.

Власне, сам Акселій знав небагато. Якщо не зважати на те, що чув від інших. От тільки описувати, у якому стані та яких умовах знайшов Сііна Керту на платнації біля Береші, повинен був Фісар Ісар. Але це мало бути дещо пізніше, адже просто зараз вони разом із капітаном давали показання у морському суді, щодо тих піратів, яких захопили на шляху додому.

А поки Акселію поставили кілька питань судді, та, нарешті, дозволили робити це обвинувачеві, яким був Сіін Керту, та підсудним. Перший питань не мав, лише ще раз привселюдно подякував Акселію. Підсудні бачили його вперше та не мали жодного стосунку до подій у торговому домі Акселія Мара, а тому він не чекав питань з того боку. Але неочікувано старша з жінок, - донька сиділа у повному заціпенінні, - спитала: