12. Від підземелля до небес.

-Зізнався, звичайно. Куди ж він подінеться? – знизав плечима Акселій.

-Розкажеш? – Аратта не просто хотіла дізнатися про нові ходи у їхній грі. Їй було просто цікаво. Тим більше, Акселія не було вдома усю ніч; він вже сказав, що сьогодні відпочине від справ, що після безсонної ночі було не дивно. От лише ані ті, хто працював у торговому домі, ані Хапір Вес, ані, тим більше, слуги, більшість з яких були рабами, що дісталися йому від Гверана Олта, не знали, що ж саме сталося. Здогадуватися міг, хіба що, Сат. Але старий рахівник, звичайно, мовчав про те, що знав.

-Звичайно. Це ж наша спільна гра! – посміхнувся він. – До речі, вибач, що не сказав тобі до того, як діяти. Але тоді краще було не чекати… Так от, я показав документи пану Алуру Брау, й він погодився із тим, що це має означати. Бо іншого пояснення просто не могло бути. Й ми поїхали до твого батька, якого я попрохав бути готовим до дій. До речі, коли ми приїхали, нам відчинила Сіллі. А потім … виконувала наші прохання, поки ми чекали. Тож, ватажок став доручати їй роботу, а це, мабуть, означає, що вирішив таки залишити у своєму домі. Це я кажу, бо ти так перейнялася її долею… А батька тобі краще знати.

-Гадаю, що поки так. Але … це не означає, що він не змінить рішення. Хоча, мабуть, розуміє, яке це цінне надбання… Вона не виглядає … замордованою?

-Ні. Хоча й щасливою, звісно, теж. Я б сказав, що … в неї усе добре, наскільки у її становищі може бути добре. Так от, ми розповіли ватажку Латіру, про що йдеться. Він погодився діяти, але лише за умови, що отримає письмовий наказ пана Алура Брау. Той лише попросив папір та перо, написав власноручно, що наказує арештувати самозванця, який видає себе за Сііна Керту. Тоді ватажок зібрав двадцять своїх людей, вони перейшли вулицю, увірвалися до будинку та витягнули цього мерзотника з ліжка. Зараз він у тій камері, де раніше тримали Сіллі.

-Ти сказав, що він зізнався…

-Так, власне, ми втрьох і допитали його. Насправді, ось що сталося. Коли справжній Сіін Керту повертався після смерті батька з Товрського царства, чомусь вирішив пливти не одразу до Аалу, а заїхати спочатку до Береші.

-На найвіддаленішому острові республіки? – здивувалася Аратта.

-Так, в них там якась власність, й він захотів особисто на неї подивитися. Але, коли вони зупинилися у будинку місцевого плантатора, - там немає готелю, - Сіін Керту раптово захворів. А Єсер вирішив скористатися ситуацією. Він перевдягнувся у речі господаря та брата та видав себе за нього, вони, звичайно, дуже схожі, а сталося це у першу ж ніч, і місцеві ще не дуже знали, хто є хто… Поки Сіін Керту був у гарячці, Єсер розповів усім, що захворів якраз раб. Та поїхав далі, до Аалу, вже називаючись іменем господаря. А удаваного раба залишив плантатору, ніби у подарунок. Якщо той, звісно, виживе.

-Жах який… - промовила Аратта. - І … що сталося далі? Він вижив?

-Не знаю… Й ніхто на Аалі не знає, навіть сам Єсер не цікавився. До того ж, як дізнатися про це? Зараз твій батько відправляє загін своїх людей до Береші. Я надаю для цього галеру, а командувати буде Фісар. Їхнє завдання – дізнатися про долю справжнього Сііна Керту, та, якщо він живий, звільнити його й привезти до Аалу, щоб він міг вступити у володіння своїм майном … та покарати Єсера. Це його раб та його привілей. І я Єсеру не заздрю… А якщо виявиться, що Сіін помер, тоді … буде протистояння спадкоємців. Але ми виграли у будь-якому випадку. Ми позбулися одного з ворогів, а найголовніше – без Єсера Улмар Хем не має такої сили, не настільки небезпечний. Якщо виявиться, що справжній Сіін живий, - він точно буде на нашому боці, він буде нам вдячний. Якщо ж ні… Тоді його торговий дім розберуть на шматочки інші купці, починаючи з того ж таки Алура Брау. Певно, мені теж щось дістанеться. Але заявляти претензій він точно вже не буде. А усі інші… Той же Улмар Хем обов’язково подумає: ось, Сіін Керту вирішив достроково щось отримати з торгового дому Акселія Мара, - й відразу опинився під арештом. До речі, у місті ще не знають, чому саме, хоча й знають про участь ватажка Латіра, та здогадуються про мою. І я тебе прошу, теж нікому нічого не кажи.

-Не буду … та й кому, якщо батько і так вже знає? Не зі Скенши ж пліткувати, - сумно посміхнулася Аратта;  Акселій зрозумів, що подруг в неї, насправді, й немає. – А … із його дружиною ще тепер буде?

-Не знаю. А що … він її теж викупив? – Акселій знав, що вона набагато молодша за того, кого вважали Сііном Керту. Так само, як Аратта була вдвічі молодшою за Гверана Олта, коли той взяв її за дружину.

-Звичайно! Але справа навіть не у цьому… Головне у тому, що Єсер … виявився рабом. Ти що, не чув про закон..? Якщо вільна жінка … навіть просто віддасться рабу, то сама потрапляє до рабства. А тут – виявилося, що вийшла за нього…

-Чув. Але ж вона не знала, що він раб… Як можна її звинувачувати, якщо ніхто не знав? Я її бачив лише одного разу, але, наскільки пам’ятаю, - справжня красуня… Звісно, той, хто видавав себе за Сііна Керту, таку й підібрав. Але, якщо…

-Так. – Страх Аратти … самій потрапити на ринок рабів … спонукав її до співчуття тим, з ким це мало статися. Але, якщо ту ж Сіллі засудили за піратство, - у чому вона, дійсно, брала участь, - то ця жінка… - Ми можемо зробити щось..?

-Я поставлю це питання перед Алуром Брау, - пообіцяв Акселій. – А він хай винесе на Раду дев’яти … у якій поки що залишаться восьмеро, до того, як вирішиться доля справжнього Сііна Керту. А взагалі, як би не було її шкода, - не могли ж ми нічого не вдіяти… Там, звідки я прийшов, колись був властитель, який казав: «Ліс рубають – друзки летять!».[1] Якщо вже рабство існує тут, люди потрапляють до нього … різними шляхами… А скажи… Коли я спитав, чи цей Єсер, у якості Сііна Керту, викупив дружину перед весіллям, ти відповіла: «Звичайно». А … чому звичайно? Невже … якщо така людина, як Гверан Олт чи Сіін Керту, зацікавиться дівчиною, її батьки … і так цьому не раді? Що вона потрапить до такого дому? Та … вимагають викуп? Ще можна зрозуміти, що ніхто не розраховує на те, що сталося із Гвераном та, відповідно, із тобою…  Ну, з твоїм батьком зрозуміло, він … дуже любить гроші… А щодо інших?