11. Гра. Монополія.

-Ви самі будете на облатку, пане та пані? – Здивуванню капітана не було меж.

-А чому ні? – знизав плечима Акселій. – Тут немає небезпеки. Принаймні, я так вважаю.

-Тоді … давайте розпочинати.

Акселій із Араттою піднялися на галеру, маленьку, річкову. Насправді, її вже не можна було так назвати. З нижнього ярусу прибрали лавки для веслярів та, власне, весла. Зате встановили гребні колеса, а у трюмі розмістилася невелика парова машина, на кшталт тієї, за допомогою якої мили золото. Там тепер був Раті разом із кількома моряками, які погодилися вчитися на механіків та кочегарів. А колишню галеру, скоріше, можна було назвати тепер справжнім річковим пароплавом.

Судно відійшло від причалу та рушило проти течії річки Аал. Такий шлях для випробувань, - подалі від моря, - обрали з двох причин. По-перше, щоб не бачили капітани та матроси з іноземних суден. По-друге ж… Річкові галери, - а саме з такої переробили цей пароплав, встановивши машину, - не мали щогл з вітрилами. Коли йти можна лише за течією чи проти течії, - а тим більше, слідуючи напрямку порівняно вузького каналу, якими був пронизаний увесь острів, й вони використовувалися для перевезення вантажів, - маневрувати за вітром не можна, а отже, непотрібно й вітрило. Але це означало, що у разі поламки новітньої машини, - а на випробуванні усе можливо, - – судно потрібно буде якось доправити назад. Якщо іти проти течії, тоді назад, у крайньому випадку, можна буде сплавитися за течією.

Сама машина за розмірами вийшла зовсім маленькою, хоча й довелося звести у трюмі своєрідний фундамент, щоб розподілити її вагу конструкцією корпусу. Так було простіше та дешевше, до того ж, Акселій і не планував зараз досягати високої швидкості.  Зате довелося зробити складну систему керування подачею пари, - щоб, коли необхідно, можна було дати задній хід. Щоправда, у цьому випадку відключалися циліндри другого циклу, куди подавалася пара, що відпрацювала у головних. А ще – така маленька машина дозволила переобладнати галеру у найкоротші строки. До того ж, глава торгового дому наказав зробити це не з одним з вантажних суден, а з тим, що призначалося для нього самого.

-Я вважаю, так чесно, - пояснив він капітану. Того звали Кавран Тор, звісно, це була не та людина, що командувала морською галерою пана. Взагалі, капітани, що водили судна річками та каналами, були особливою кастою. Та матроси теж. Ті, хто виходив у море, іноді ставилися до них із часткою зневаги, але, насправді, водити судна тісними руслами було навіть складніше. Щоправда, штормів тут не бувало. Зате, замість морських піратів, іноді на галери нападали звичайні, сухопутні розбійники. Звичайно, вони були не варварами, а мешканцями самого Аалу, й іноді їх ловила стража. – По-перше, ми не порушуємо роботу тих суден, що возять вантажі. По-друге, якщо якийсь ризик усе-таки є… Це – мій винахід, й я розділяю його з вами та вашими людьми. Та й з Раті, який допомагає мені.

-Небагато власників торгових домів думали б, як ви, пане, - сказав капітан. Маючи на увазі: насправді, ніхто.

-Небагато з них і займалися б такими винаходами, - зауважив Акселій. – Але … от, Аратта, мабуть, вже звикла, що я – не як усі! – посміхнувся він. Сама Аратта стояла поруч на містку, й капітан дивувався вже тому, що пан запросив її сюди. Хоча, звісно, й не став заперечувати. Такого не зробив би навіть Гверан Олт, - якого дехто з моряків вважали хоча й вже колишнім, але «справжнім» власником торгового дому та, відповідно, суден. Спосіб, яким отримав усе це Акселій, був повністю законним, але декому здавався якимось «несправжнім». Одним з його завдань було змінити цю думку, переконати усіх, що це сталося недаремно. А тих, хто працює на нього, - що так буде краще для них. – До речі, ти пам’ятаєш, як, коли я казав про судно, що приводиться у рух машиною, ти подумала, що це жарт?

-Так, я гадала, що це неможливо. Тепер … я буду вважати, що для тебе немає неможливого! – посміхнулася вона. – Який незвичний звук…

-Дійсно. – Замість крику та дихання десятків людей, що тяжко працюють, та ритмічного плеску, коли весла занурювалися у воду, тепер знизу доносився негучній стукіт та щось, схоже на сопіння, а з боків – частий плескіт, коли лопатки гребних коліс відштовхували воду назад. Насправді, Акселій міг би спробувати застосувати гребні гвинти, але тоді доводилося б виводити у воду вал, а як зробити це так, щоб вода на потрапляла до корпусу, не маючи матеріалів для герметизації? Доводилося, враховуючи те, що було доступно тут, обмежитися колесами, вали яких виходили з корпусу вище за ватерлінію. Хоча, з точки зору Акселія, так було навіть романтичніше! – Якщо наше сьогоднішнє плавання пройде добре, потрібно буде наробити побільше таких машин, та навчити людей працювати з ними.

-Ви … хочете продавати їх, пане? – поцікавився капітан. Бо знав, що привілей на винахід дозволяє Акселію самому вирішувати, яким чином використовувати його, а це означало можливість заробити великі гроші. Якби щось таке придумав просто майстер, яким був пан до того, як «став Гвераном Олтом», то й робив би це, а можливо, продав право на використання винаходу якомусь торговому дому. У будь-якому випадку, заробив би добрі гроші, - або продовжував би заробляти, або … міг би більше не працювати усе життя. Чи, наприклад, придбати собі плантацію та спокійно жити там. Але пан Акселій Мар, здається, не з таких. Той і підтвердив його здогадку.

-Ні, капітане. Передусім, я хочу переобладнати власний флот. Спочатку – ті судна, що ходять річками. А потім – і морські. Одночасно із цим – замінити на них вітрила, встановити такі, як були на тому піратському човні, що ми захопили. А вже по тому – можна буде продавати машини … конкурентам. До речі, в нас є деталі, з яких можна зібрати з десяток машин. Тому … будемо займатися цим якнайшвидше.