7. Кістки на згарищі.

-Твій капітан молодець. Не злякався, - сказав Улмар Хем. Зараз вони стояли разом на причалі у тій частині порту, де швартувалися галери торгового дому Акселія Мара. Власне, Улмар був тут вперше, але досі й причини не було. А тепер…

-Як він розповів, коли вони побачили судно, там вже не було вогню. Тож, вони й вирішили повернутися до порту, ведучи його на буксирі.

Велика вантажна галера торгового дому Улмара Хема, яку пришвартували поруч, виглядала жахливо. Верхня частина корпусу обгоріла, від щогли залишився лише шматок, та, звісно, вітрила – як не було. А головне, на облатку не залишилося жодної людини. Ані капітана, ані матросів, ані веслярів. Натомість, вантаж у трюмі вцілів.

-Ви імпортуєте скляні пляшки з Товрського царства? – спитав Акселій.

-Так. В нас не роблять таких, ми розливаємо у них вино, - пояснив Улмар. – Вони збереглися, хоча їх потрібно буде вивантажити, коли судно перетягнуть до нашого причалу. А потім … багато рабів будуть відмивати кожну пляшку від кіптяви. До речі, хай капітан зв’яжеться з нами. Йому належить винагорода за врятований вантаж, хоча судно, мабуть, і доведеться списати. Сподіваюся, ти не будеш заперечувати проти того, що він отримає гроші в конкурента?

-Звичайно, ні. Це – його законна винагорода, і його моряків теж. – Здалося, чи обличчям Улмара промайнула гримаса невдоволення? Якби Акселій заперечив проти того, щоб його моряки отримали винагороду від конкурента, - йому б не довелося сплачувати гроші. Але, по-перше, навіщо Акселію хвилюватися за збереження грошей торговим домом Улмара Хема? А по-друге, це було б нечесно по відношенню до капітана та команди. – Мене більше цікавить, чому це сталося. Точніше, хто та як зробив це.

-А, ти ж тепер спеціаліст по піратах! – Незважаючи на втрату судна, Улмар знайшов сили на посмішку. Хоча тому, хто займався такими справами, потрібно вміти тримати удар, подумав Акселій, та відповів:

-Зараз тут будуть куди кращі спеціалісти.

До них наближалася група з чотирьох вершників. Латір Ісар, двоє його вояків. Четвертою, - хоча вона їхала поряд з Латіром, - була Сіллі.

-Навіщо вони тут? – Тон Улмара Хема став здивованим та невдоволеним, але заперечувати він не міг: це була територія торгового дому Акселія Мара, тому лише від останнього залежало, кого пускати сюди, а кого ні. Самого Улмара із його людьми він, звичайно, не пустити до їхнього ж судна не міг. Точніше, до того, що від нього залишилося.

-Для відповідей на запитання. Це я попросив ватажка Латіра приїхати.

-А рабиню він навіщо притягнув?

-А хто з тих, що володіють нашою мовою, знає більше про піратів..?

Озід, що стояв трохи позаду свого господаря, пожирав Сіллі очима. Вона була одягнута у ті ж темні штани та світлу сорочку, у яких Акселій бачив її тоді, тут же, у порту, - звичайно, іншого одягу в неї й не було. А ще дивувало, як вправно вона їздить верхи, здається, не поступаючись у цьому досвідченому Латіру.  Обидва спішилися, тоді як двоє воїнів, що супроводжували їх, залишилися у сідлах.  Підійшли до обох власників торгових домів. Латір ввічливо привітався, - йому нечасто доводилося бачити зблизька членів Ради дев’яти. Сіллі стояла за його спиною. Потім ватажок спитав в Акселія:

-Навіщо ви написали, щоб я приїхав та взяв з собою Сіллі, пане?

Тим самим він хотів дати зрозуміти Улмару Хему, на чиє прохання вони тут, а що Латір працює на Акселія, знали тепер усі.

-Бачиш, що сталося? – Акселій показав на обгоріле судно. – Мої моряки привели його сюди, а пан Улмар Хем тут тому, що це – галера його торгового дому. Ми хочемо зрозуміти, що тут сталося. Моряки не змогли сказати. В тебе може бути свій погляд, а в Сіллі – свій.

-Зрозуміло, пане. – Ватажок обернувся та зустрівся поглядом із Сіллі. Обидва купці не бачили виразу його очей, але новоспечена рабиня ледь помітно кивнула. – Тоді … нам потрібно піднятися туди. – Він зробив жест у бік трапу, перекинутого на обгоріле судно. Акселій махнув рукою, - насправді, дозвіл піднятися на борт давав зазвичай капітан, але нікого з екіпажу обгорілої галери тут не було, тому він вважав, що, як той, хто розпоряджається у цій частині порту, має право. Латір, за ним Сіллі, попрямували туди. Сам Акселій вже обійшов галеру, він з’явився тут раніше навіть за її власника, бо, звичайно, капітан відправив одного з матросів із запискою передусім саме до нього. Акселій негайно поїхав до порту, а матросу доручив передати новину вже Улмару. Причому наказав зробити це особисто, чудово розуміючи, як той поведеться із простим матросом, - а сам він розмовляв із хлопцем, звичайно, не на рівних, але з повагою. Чутки про різницю між двома багатіями розійдуться портовими трактирами миттєво, недаремно ж він ще й кілька монет тому, хто приніс звістку, дав,  чудово розуміючи, яким саме чином той їх одразу витратить.

Тепер же Акселій стояв поруч із Улмаром, чекаючи, поки ті двоє повернуться. Цікаво, чи розуміє Улмар, що, насправді, їм потрібна лише Сіллі, але сама вона приїхати, звісно, не могла, тому довелося запросити Латіра із двома його людьми..? Схоже, що ні… А ще цікавіше, що ватажок дав їй коня та дозволив ним правити. Певно, іншого транспорту у міському господарстві старого воїна просто не було, це у власника торгового дому – відкритий та закритий екіпажі, та ще паланкін… Хоча, коли їхав кудись сам, Акселій теж волів сам пересуватися верхи, він навіть чув, що дехто з «колег» вважав його через це диваком. Хоча чужоземцеві багато що вибачалося.