4. Гра починається. Морський бій.

Велика вантажна галера вийшла з порту за розкладом, - принаймні, так усе виглядало. От лише це була не галера із вантажем аальського міцного вина, - у останній момент її вихід відклали на добу за наказом Акселія Мара, власника та голови торгового дому. Вантаж цей був дуже привабливий для піратів, але у море вийшло зовсім інше судно, хоча й таке саме за розміром, конструкцією та зовнішнім виглядом, під тим же самим прапором торгового дому, - темно-червоним із темно-зеленим. От лише до світанку до порту в’їхали дві великі підводи, - ніхто, окрім охоронця, не бачив цього, - та на галеру піднялися двадцять людей.

Через кілька годин капітан Фаір Ават, опустивши підзорну трубу, показав:

-Ось вони.

-Скільки? – спитав, стоячи поряд, Латір Ісар. Капітан подумав, наскільки той спокійний.

-Два човни, досить великі.

-Робимо, як домовлено, - кивнув Латір.

-Але два човни – це близько шістдесяти людей, - зауважив капітан. – А можливо, й більше. Втекти від них ми не можемо, в них більша швидкість.

-А нам і не треба.

Скоро це стало очевидно усім. Два човни із косими вітрилами, - на відміну від прямого, що було встановлено на галері, та яке лише допомагало веслувальникам, коли вітер був попутним, - наздоганяли. Вони йшли поряд один з одним, та були вщерть заповнені людьми. Скоро стало очевидно, що ті озброєні. Та готуються до абордажу.

Щоправда, абордаж не був легкою справою, - через довгі та міцні весла з обох бортів галери. Зламати їх набагато легші човни піратів не могли, а тому підійти до здобичі та вдертися на галеру можна було лише з корми. В них було усе відпрацьовано. А капітани завжди реагували на появу піратів однаково, - намагалися втекти. І завжди безрезультатно, хоча навіть веслувальники-раби у такому випадку робили усе, що могли, розуміючи, що у разі програшу навіть для них усе складеться на гірше, та що цього не уникнути.

Лише не цього разу.

-Краще зупиніться, не треба злити нас! – глузливо крикнув бородатий чоловік з човна, що йшов ліворуч. На палубі галери не було людей, - окрім капітана та стернового, усі сховалися. – Якщо не хочете, щоб вам же було гірше! – Він кричав мовою мешканців Аалу, але із сильним акцентом.

Капітан нічого не відповів, але віддав команду, - галера здійснила різкий поворот ліворуч. Це вже було щось новеньке, раніше жоден капітан не чинив так, але, на думку ватажка піратів, нічого не змінювало. Лише швидкість здобичі зменшилася, - вони втратили вітер… Він наказав готувати абордажні гаки.

Капітан Ават віддав такий наказ недаремно. Поворот галери призвів до двох наслідків. По-перше, вона тепер була повернута до нападників не лише кормою, а частково й бортом. По-друге, піратам тепер для абордажу потрібно було маневрувати, а головне – якщо раніше обидва їхні човни йшли поруч, то тепер один опинився далі від здобичі.

Нападники були, звісно, досвідченими моряками, цього не можна було заперечувати. Й перший човен швидко наблизився, а коли він знаходився на відстані, яка на землі становила б кроків з п’ятнадцять, - пірат, що стояв на носі, розкрутив у повітрі мотузку із гачком на кінці, кинув, - гак зачепився за якусь деталь галери. Кілька нападників лише розпочали тягнути, щоб наблизитися та швидко забратися на борт, інші вже тримали у руках оголену зброю…

Коли з-за фальшборту галери та на кормі з’явилися люди у кольчугах. Спочатку пірати не злякалися, - тих було втричі менше. А потім просто не встигли нічого зрозуміти.

В кожного з двадцяти лицарів Латіра був у руках механічний лук, той, що міг швидко випустити п’ять стріл. П’ятнадцять лучників розібрали цілі, - піратів з першого човна, - та почали стріляти. Після третього залпу у піратському човні не залишилося нікого, з чийого тіла не стирчала б стріла, і кожна стріла на такій відстані була смертельною.

П’ятеро тих, що залишилися, мали інше завдання.  До другого човна піратів було кроків зо сто, якщо міряти, як на суходолі. Для механічних луків – це не відстань, але ці п’ятеро стріляли не звичайними стрілами. За наконечником кожної була маленька скляна колба із горючою сумішшю, а перед пострілом лучник підпалював гніт. Майже одночасно п’ять стріл потрапили всередину човна, у борт, у вітрило, - й у кожному місці, куди вони потрапляли, спалахнуло полум’я. Загасити його швидко було неможливо, але за цими стрілами прилетіли ще п’ять, а потім ще… Далі стріляти не потрібно було, й Латір наказав припинити: стріли теж коштували грошей. Човен запалав від носа до корми, й пірати, кинувши зброю та скидаючи обладунки, які могли потягнути на дно, почали з криками стрибати у море.

-Ми зробили свою справу, - сказав Латір. – Тепер відправляйте своїх матросів, капітане, потрібно привести човен, що залишився цілим, до Аалу. Тільки трупи хай скинуть у море. Ми можемо допомогти…

-Ні, тіла може принести до їхнього берега. Непотрібно, щоб пірати знали, як вони загинули, - похитав головою Фаір Ават. – Їх треба буде поховати на березі. - А потім віддав наказ, й кілька моряків притягнули за мотузку піратський човен, а потім самі зістрибнули на нього. Потрібно було взяти його на нормальний буксир.

-А … цих ми будемо рятувати? – спитав ватажок. Він знав, що морський закон вимагав допомагати тим, хто тонув. Але чи поширюється ця вимога на піратів? Капітан у відповідь лише посміхнувся: