Глава 3. Таємниця, яку приховує ліс

Ліс спокійний, але не звичайний — туман ніжно обіймає стовбури дерев, а світлячки кружляють навколо, мов живі істоти. Я йду поруч із лісовим хлопцем, і кожен крок відчувається важливим. Між нами панує тиша, але вона наповнена очікуванням і невисловленими словами.

— Ти справді вмієш відчувати ліс, — тихо каже він. Його погляд пронизує мене, і я відчуваю, як щось у грудях стискається. — Ти не просто проходиш випробування, ти живеш ним.

Я ловлю його руку, ненароком торкаючись пальцями його долоні. Відчуваю тепло, яке пробігає вздовж моєї руки, і серце калатає швидше.

— Ти… розкажи про себе, — прошепотіла я, несподівано для себе. — Як ти опинився тут?

Він робить глибокий вдих і спочатку мовчить. Потім його погляд стає м’якшим, і він починає говорити:

— Колись я був звичайною людиною, — тихо, ніби боїться, що ліс підслуховує. — Я прийшов сюди, як і ти, і теж думав, що це просто цікаве місце. Але… ліс змінив мене. Я зрозумів, що не хочу шукати щось іще. Тут в є мій дім. Тут я знайшов щось більше — свободу, магію, і своє місце.

Я дивлюся на нього, не відводячи очей. Його голос теплий, спокійний, а погляд — відвертий і ніжний.

— І ти щасливий? — запитую я, ледь дихаючи.

— Так, — усміхається він. — Щасливий. Тут я можу бути собою. І тепер… я радий, що ти теж тут.

Моє серце стискається і одночасно розширюється від тепла. Я ловлю його руку ще міцніше. Його близькість і щирість пробуджують у мені щось нове — довіру, захоплення і бажання бути поруч.

— Все так дивно, — шепочу я.

Він нахиляється трохи ближче, і я відчуваю його тепло. Ліс навколо мовби підтримує нас — світлячки кружляють довкола, туман обвиває ніжними хвилями, і серце б’ється в унісон із його.

— Скоро буде нове випробування, — тихо каже він. — Але зараз… просто будь тут.

Я просто стою поруч, ловлю його тепло і дозволяю серцю відчути те, що воно хоче — легкий трепет, захоплення і перші проблиски справжньої прихильності, що народжується серед чарівного лісу.

І раптом я розумію: цей ліс не просто магічний. Він пов’язав наші серця, і тепер ми не самотні.

Туман стає густішим, світлячки мерехтять, мов сотні маленьких очей, і я відчуваю, що ліс дихає навколо нас, живий і пильний. Лісовий хлопець поруч, його рука ледве торкається моєї, але цього достатньо, щоб відчути тепло і підтримку.

Та враз на галявину поважно заходить ще одна відьма. Висока, статна, чомусь одразу здається, що саме вона тут головна.

— Сьогодні твоє основне випробування, — каже вона. Її очі блищать так, що навіть тіні здаються живими. — Ліс покаже тобі все, що ти маєш знати про себе і про нього. І ти більше не зможеш повернутися.

Я затримую подих. Ці слова наче ножем розсікають повітря. «Не зможу повернутися…» — повторюю я в голові. Серце стискається, але страх змішується із якимось трепетом. Я розумію, що це не просто випробування, а вибір між минулим і теперішнім.

— Ліс покаже твою душу, — каже відьма. — І якщо ти готова, шлях назад буде назавжди закритий.

Я роблю крок уперед, а світло навколо нас зливається в одну величезну спіраль. Вона обволікає мене, і я відчуваю, як спогади зникають, мов вода просочується крізь пальці. Минуле життя стирається: обличчя, місця, імена… усе, що було раніше, наче не існувало. Тепер я — частина цього лісу.

— Що… що відбувається? — прошепотіла я, і голос ледь відчутний.

— Твоя душа перенеслася сюди, — каже відьма. — Останнє, що ти пам’ятаєш, це як йшла по гарбузи? Але твій останній спогад з минулого життя… — вона проводить рукою в повітрі і я згадую. Вулиця перед домом, я поспішаю до друзів, щоб вирізати гарбузи для вечірки на Хеллоуїн… і раптом… Автомобіль з’явився, мов нізвідки. Я закриваю очі. Все стає зрозумілим. — У минулому ти загинула. Цей ліс дав тобі нове життя. І тепер твоє минуле не має влади над тобою.

Лісовий хлопець піднімає погляд, його очі наповнені сумом і ніжністю одночасно.

— Тепер ти справді з нами, — шепоче він. — Тут, у цьому лісі, ти жива. І я радий, що можу бути поруч.

Я дивлюся на нього, і серце калатає так, що здається, воно хоче вирватися. Це відчуття — нове життя, новий початок, і водночас… абсолютна самотність у світі, де я більше не маю минулого.

— А тепер… — відьма робить крок уперед, і її руки здіймаються в повітря. — Ліс розкриє свою таємницю.

Спіраль світла навколо нас розширюється, і переді мною відкривається неймовірна картина: дерева тягнуться вгору нескінченно, їх гілки світяться срібним світлом, а під корінням — мереживо сяючих річок і струмків. Ліс — живий, розумний і всевидячий. Він пам’ятає все і всіх, хто коли-небудь приходив сюди.

— Ліс вибирає своїх охоронців, — говорить відьма. — Він дає друге життя тим, хто загинув у світі людей. Він дає шанс стати частиною магії. Але ніхто не може піти назад. І ті, хто залишається… стають його серцем.

Я розумію, що більше не можу повернутися до колишнього життя. Немає дому, немає минулого, немає імен і місць, що раніше були дорогими. Лише цей ліс і цей новий світ, де я жива.

— Ти готова? — питає відьма. — Прийняти ліс повністю.

Я роблю глибокий вдих, дивлячись на лісового хлопця. Його рука поруч, тепло поширюється по всьому тілу. Я відчуваю силу, що зливається зі мною, і вперше розумію: це мій дім.

— Так, — шепочу я. — Я готова.

Спіраль світла закручується навколо мене, і я відчуваю, як магія лісу проникає в кожну клітину мого тіла. Тепер я належу цьому місцю. Минуле життя залишилося там, позаду, і новий шлях розкривається переді мною.

Лісовий хлопець ловить мій погляд і посміхається так, що я розумію: відтепер ми разом, серед тіней і світла, серед таємниць і магії, і ніщо не може зруйнувати цього.

І так, тепер я знайшла те, чого так і не знайшла в минулому житті. Я щаслива.

Сподіваюся, вам сподобалася така історія? Я хотіла показати, що геловін дарує диво не лише живим, але й для душ, що рано покинули цей світ. Адже в цьому і є сама суть цього свята, правда ж? Залишайте відгуки і обов'язково підписуйтеся на сторінку автора. Попереду багато класних історій!)))