Глава 2. Випробування лісу

Світло ліхтарів стає яскравішим, і я відчуваю, як туман навколо мене шепоче невідомі слова. Лісовий хлопець йде поруч, але трохи попереду, немов захищає мене від невидимих небезпек. Я помічаю, як його очі постійно стежать за кожним моїм рухом — уважні, глибокі, немов бачать навіть думки.

— Ти готова? — тихо запитує він.

— Так, — прошепотіла я, і навіть сама дивуюся, наскільки впевнено це звучить.

Відьма піднімає руки, і світло перед нами перетворюється на тонку, майже прозору стіну. Вона нахиляє голову і каже:

— Перше випробування — страхи. Ліс покаже те, що ти найбільше боїшся, і ти повинна пройти крізь це, не відступаючи.

Я роблю крок уперед, і стіна світла пульсує, неначе дихає. Туман згущується, і я відчуваю, як серце стискається. Раптом переді мною виникають силуети: перший — це я сама, але… зовсім інша, слабка, налякана, з очима, повними сліз. Другий — темна фігура, що схожа на вовка, з очима, які дивляться прямо в мене, готові атакувати. Третій — автомобіль. Він летить просто на мене.

— Це… мої страхи? — прошепотіла я, і руки тремтять.

— Саме так, — чую голос відьми десь позаду. — Не бійся їх. Пройди крізь і визнай їх силу.

Я роблю глибокий вдих і роблю крок вперед. Вовк зупиняється, його очі пронизують мене, і я відчуваю холод по всьому тілу. Серце б’ється шалено, але поруч відчуваю тепло його руки — лісового хлопця. Він не бере мене за руку, але його присутність як щит.

— Ти можеш це зробити, — шепоче він. — Просто йди.

Я дивлюся на свій темний силует і розумію, що він — частина мене, частина моїх сумнівів і страхів. Неначе весь ліс спостерігає за моїм вибором. Я відчуваю легкий страх, але одночасно бажання довести собі, що я можу.

Зробивши ще один крок, я відчуваю, як силует розчиняється у світлі. Вовк зникає, лишаючи після себе лише легкий туман. Залишилося лише авто. Я закриваю очі, мені страшно. Я майже відчуваю біль від зіткнення, але тихий голос мого провідника звучить заспокійливо.

— Відпусти його, свій страх. Ти це можеш…

Я глибоко вдихаю і відчуваю, що серце б’ється не так від страху, а від захоплення. Автомобіль розтає в повітрі, а сонце сяє ласкаво.

— Тобі вдалося, — тихо каже відьма. — Але це тільки початок. Ліс не любить слабких.

Лісовий хлопець дивиться на мене, і його посмішка м’яка, трохи здивована. Він простягає руку і торкається моєї. Легкий дотик, і я відчуваю, як всередині щось змінюється — тепле хвилювання, яке змішується зі страхом і цікавістю.

— Ти сильніша, ніж здаєшся, — каже він. — І я радий, що ти йдеш зі мною.

Моя щока стає гарячою. Я ловлю себе на тому, що хочу затримати цей момент трохи довше, але одночасно розумію: ліс ще має багато таємниць, і наш шлях тільки починається.

Десь у темряві чути шелест крил — дивні світлячки кружляють навколо, освітлюючи стежку, що веде глибше у ліс. Я роблю крок уперед і розумію, що ця ніч Хеллоуїна змінить усе моє життя: магія, небезпека, лісові духи… і він.

І вперше в житті я відчуваю, що страх і захоплення можуть існувати одночасно, переплітаючись у щось нове, прекрасне і страшне водночас.

Ми йдемо глибше у ліс, де дерева стають ще вище, а туман густішає, мов живий килим. Ліхтарі мерехтять навколо, утворюючи вузьку доріжку світла, яка веде нас до невеликої галявини. Там, серед коріння старих дерев, сидить відьма, яку ми зустріли раніше. Вона піднімає погляд, і її очі блищать, мов два кристали місячного світла.

— Сидіть, — каже вона, і її голос, хоч і м’який, наповнює ліс силою. — Час навчання настав.

Я відчуваю хвилювання, змішане зі страхом. Лісовий хлопець стоїть поруч, і я ловлю його погляд: він трохи посміхається, але в очах видно серйозність. Мені здається, що він знає більше, ніж говорить.

— Перший урок — відчути магію лісу, — продовжує відьма. — Ліс живий. Кожне дерево, кожна травинка має душу. Тобі потрібно навчитися слухати його і відчувати його емоції.

Я роблю глибокий вдих і намагаюся зосередитися. Закриваю очі, і повітря навколо здається густішим. Легкий вітер торкається обличчя, шепіт листя перетворюється на слова, яких я не розумію, але відчуваю їх у грудях.

— Відчуй його серце, — тихо каже лісовий хлопець, простягаючи руку поряд із моєю. Його дотик змушує мене відчути тепло, яке переплітається з енергією лісу.

Я простягаю руки, і раптом повітря навколо починає світитися. Туман піднімається, обвиває мене, і я відчуваю, як серце лісу б’ється разом з моїм. Це неймовірне відчуття — одночасно тривожне і зачаровуюче.

— Добре, — каже відьма, — тепер спробуй спрямувати свою енергію. Скажи лісу, що ти готова служити йому, і нехай він відповість тобі.

Я роблю крок уперед, голосно промовляю слова, що з’являються в моїй голові. Ліс відповідає: легкий вітер обертається навколо мене, листя хитається, а маленькі світлячки підлітають, утворюючи химерні візерунки. Я відчуваю, як моя сила зливається з магією лісу.

— Вражаюче, — каже відьма. — Ти маєш природний талант, але навчання лише починається.

Лісовий хлопець дивиться на мене, і я помічаю, як його посмішка стає м’якшою, ніж будь-коли раніше. Він нахиляється трохи ближче, і його погляд пронизаний теплотою.

— Ти справді особлива, — шепоче він.

Я відчуваю, як щось у грудях стискається і водночас розширюється. Цей легкий дотик його плеча і близькість роблять серце гарячим, хоча ми ще навіть не торкнулися рук.

— Далі буде складніше, — каже відьма, і її очі блищать дивним світлом. — Ліс перевірить твою рішучість і твоє серце. Хто пройде всі випробування — дізнається таємницю Хеллоуїна.

Я роблю ще один глибокий вдих і відчуваю, що готова. Ліс повільно розступається, відкриваючи стежку далі. Я йду поруч з ним, і між нами вже є щось невидиме, але відчутне — довіра і перші справжні емоції, які змушують мене хотіти залишитися тут назавжди.

Темрява лісу ховає невідоме, але я вже не боюся йти вперед. Я знаю, що він буде поруч, і це додає мені сил. Його присутність заспокоює, але водночас збуджує цікавість — він таємничий, і я відчуваю, що дізнатися його повністю неможливо.