Глава 1. Як я потрапила в чарівний ліс

Я йду стежкою між високими осиковими деревами, і кожен мій крок хрумтить під ногами сухим листям. Повітря пахне гарбузами, туманом і якоюсь незбагненною солодкуватою магією. Сьогодні Хеллоуїн, і я вирішила піти далі, ніж зазвичай — збирати гарбузи для декору та фотографій. Хтось колись сказав, що ніч Хеллоуїна приховує сюрпризи, але я не думала, що цей сюрприз зачепить мене особисто.

Ліс поступово темніє. Місяць висить над деревами, мов сльоза на чорному оксамиті неба, і туман танцює між стовбурами. Я відчуваю, що з кожним кроком повітря стає густішим, важчим. Чути шелестіння, неначе хтось проходить поруч, але коли я обертаюся — порожньо. Серце б’ється швидше, а в грудях — дивне передчуття.

Раптом стежка закінчується вузьким містком над невеликою річкою, а за ним — щось неймовірне. Ліс навколо світиться м’яким золотим світлом, яке виходить з ліхтарів, прикріплених до дерев. Ліхтарі виглядають як гарбузи, але не прості: вони мерехтять немов живі, і всередині наче маленькі духи танцюють. Я роблю ще один крок і відчуваю, як повітря хвилюється, немов на мене дивляться сотні невидимих очей.

«Хто тут?» — прошепотіла я, але звук мого голосу поглинає густий туман. І тоді я бачу його.

Він стоїть між двома старими дубами, високий, з темним, трохи сивим волоссям і очима кольору осіннього листя — золотисто-зеленими, немов сам ліс заглянув у його душу. Його погляд проникає в мене так, ніби він знає всі мої секрети. Я завмираю.

— Ти… звідки ти? — я ледь чую свій голос.

— Я тут завжди був, — відповідає він, і його голос звучить одночасно тихо і глибоко, як шум річки, що тече крізь ліс. — Ліс охороняю. І, здається, сьогодні він привів тебе сюди.

Я відчуваю, що щось всередині мене стискається від страху, але одночасно — від захоплення. Він не схожий на звичайну людину, і я розумію, що потрапила не просто в гарбузове місто Хеллоуїна, а в чарівний ліс, де магія жива.

Раптом повітря наповнюється ароматом кориці, смажених яблук і невідомих трав. Ліхтарі починають плавно рухатися, утворюючи доріжку, яка веде глибше в ліс. Він робить крок назустріч мені, і я відчуваю легкий подих його присутності.

— Йдеш зі мною? — питає він. Його посмішка ледь помітна, але така чарівна, що я не можу сказати «ні».

Я крокую за ним, і відразу відчуваю, що звичайне життя залишилося позаду. Ліс ховає таємниці, відьми спостерігають з тіней, а я, можливо, стала частиною чогось більшого, ніж будь-яка казка, яку я колись чула.

Легкий вітер приносить шепіт: «Вона прийшла». І я розумію, що ніч Хеллоуїна тільки починається, а попереду — магія, небезпека і… щось дивне, тепле і тривожне водночас.

Я ще не знаю, що ліс змінить мене назавжди, і що хлопець, який стоїть поруч, стане частиною моєї історії, якої я навіть не могла уявити.

Ми йдемо по стежці, яку утворюють мерехтливі ліхтарі, і я відчуваю, як холодний осінній вітер обіймає мої плечі. Ліс стає все густішим, дерева тягнуться високими шпилями, і туман наче живе власним життям, сплітаючись у дивні форми. Я майже впевнена, що бачу тіні, які рухаються самостійно.

— Це… справжнє місце магії, — шепочу я, і слова відлунюють у темряві.

Він обертається до мене, і на його обличчі з’являється посмішка, яка водночас лякає і зачаровує. Його очі блищать у світлі ліхтарів.

— Магія завжди справжня тут, — каже він тихо. — Ліс оберігає тих, хто заслуговує.

Я намагаюся взяти себе в руки, але серце б’ється шалено. Щось підказує мені, що я вже ніколи не зможу просто повернутися додому. Та й те, як опинилася тут, пам’ятаю не так чітко. Наче все минуле життя було нереальним… Просто якась дурна історія.

Раптом між деревами з’являється силует. Вона летить майже безшумно, мов тінь, і одразу видно, що це відьма: темне вбрання, довгі рукави, які хвилями розходяться у повітрі, і волосся, що сяє сріблястим відблиском місяця. Вона зупиняється, роззирається і помічає нас.

— Хм… новенька, — говорить вона, і її голос звучить як дзвін маленьких дзвіночків. — Нечасто хтось наважується прийти в ліс Хеллоуїна просто так.

Я ковтаю страх і відповідаю:

— Я… просто заблукала.

Відьма хитро усміхається:

— Тут ніхто не заблукає випадково. Ліс сам вибирає. Ти тут невипадково, дорогенька. Але повір мені.

Лісовий хлопець трохи крокує вперед, стає між мною і відьмою. Я відчуваю його тепло, яке розливається навколо, і це наче маленький щит проти незнайомої магії.

— Вона — гість, — каже він спокійно. — Ліс покаже їй дорогу, якщо вона готова пройти випробування.

— Випробування? — я шепочу, відчуваючи, як від легкого трепету по спині біжать мурашки.

Відьма сміється тихо і загадково, немов розуміє всі мої думки. Вона робить крок вперед, і листя під ногами шелестить дивним, майже живим шепотом.

— Кожен, хто бажає залишитися тут, повинен довести, що гідний магії лісу, — каже вона. — Іноді це означає зіткнутися зі страхом… іноді — зі своїм серцем.

— Залишитися? — дивуюся я. Тобто залишитися? Але ж в мене є дім… наче б то.

Лісовий хлопець киває мені. Його рука ненароком торкається моєї, і я відчуваю легкий струмок, що біжить крізь пальці. Це відчуття таке тепле і тривожне водночас.

— Тобі доведеться вибрати, — каже він тихо, — Йти далі і дізнатися, що приховує ліс, або продовжити шлях у інший світ, який обере твоя душа. Почуй її голос…

Я роблю крок уперед. Серце шалено б’ється, але страх змішується з захопленням. Ліс мовби посміхається мені у відповідь: туман розступається, ліхтарі блимають, і маленькі сяючі істоти підлітають до мене, обвиваючи своїм світлом пальці.

— Добре, я готова, — шепочу я, дивлячись на нього.

Він посміхається, і цей погляд розсіює частину мого страху. Я відчуваю, що щось між нами зароджується — тихий зв’язок, який ще не має слів, але вже відчутний.

Відьма кивнула, і з повітря навколо з’являється слабке світіння, що утворює круг перед нами. Я розумію, що випробування починається саме зараз.