Глава 15

Кірон повільно прийшов до тями. Перед очима розпливалась біла стеля медвідсіку, а в повітрі стояв тихий запах ліків та стерильності. Голова ще трохи паморочилась, але він відчув тепло поруч і перевів погляд — біля його ліжка, злегка схилившись, спала Сераелі. Її дрібні пальці стиснули край ковдри, наче вона боялася відпустити його навіть уві сні.

Кірон тихо підвівся, обережно відсуваючи ковдру, щоб не розбудити її. Він кинув погляд на свою праву руку — вона була повністю перебинтована, щільно, так, щоб ніхто не зміг побачити жахливу правду, сховану під тканиною. Легка посмішка суму з’явилася на його обличчі: хтось подбав про те, щоб приховати його таємницю навіть у безпам’ятстві.

Він встав, тихо ступаючи босими ногами по холодній підлозі, й вийшов у коридор. Тут панувала незвична тиша — жодного солдата, жодного лікаря. Лише лампи на стелі ледь чутно гуділи, кидаючи тремтливе світло на металеві стіни.

Пройшовши довгий, порожній коридор, він вийшов у просторий хол. Навіть тут нікого не було. Величезні колони відкидали довгі тіні, створюючи відчуття покинутості. Лише десь далеко лунав відгомін нічних кроків.

Кірон зупинився на мить, вдихнув холодне повітря й, немов за внутрішнім покликом, попрямував до виходу. Важкі двері тихо відчинилися, і він ступив назовні. Перед ним відкрився нічний краєвид столиці Артею — спокійний, тихий, під мерехтінням м’яких вогнів.

Його погляд привернув гігантський екран на одній із башт. Там знову і знову програвали момент вибуху станції чорних клинків. Під зображенням бігли субтитри: «Завдяки особистому героїзму та грамотному командуванню імператора станція піратів була знищена без жодних втрат серед флоту Артей».

Кірон зупинився, втупившись у екран. Усмішка ковзнула його обличчям — він пам’ятав, як колись особисто наказав завжди оголошувати справжні цифри загиблих, незалежно від того, наскільки вони гіркі. І тепер, бачачи підтвердження того, що ніхто не загинув, він відчув справжнє полегшення.

— Якщо ми перемогли… можна хоч трохи відпочити.

Кірон тихо вдихнув прохолодне нічне повітря, ступаючи на бруківку пустих вулиць столиці. М’яке світло ліхтарів відбивалося на мокрому камінні після недавнього дощу, створюючи ніби живі доріжки золотих і сріблястих відблисків. Усе місто спало, і ця рідкісна тиша здавалася йому тепер незвичною розкішшю.

Недалеко він помітив маленький магазинчик з тьмяною вивіскою. Всередині крізь скло виднівся продавець, який відкинувся на старе крісло та мирно спав, підперши голову рукою. Кірон, вирішивши не будити його, обережно відчинив двері — тихенький дзвінок повідомив про відвідувача, але продавець навіть не поворухнувся.

Пройшовши між вузьких стелажів, він узяв дві банки пива. Біля каси Кірон поставив їх на сканер, приклав долоню до біометричного зчитувача й, почувши тихий сигнал оплати, самостійно завершив покупку. Лише коротке повідомлення на екрані «Дякуємо за покупку» нагадало, що він зробив усе чесно.

Вийшовши назад на вулицю, він відчув, як нічний вітер тихо ворушить краї його одягу. Пройшовши кілька кроків, Кірон знайшов лавку під старим деревом, з гілок якого ще падали поодинокі краплі дощу. Він сів, відкрив одну банку — звук розірвав тишу так, що здалося, ніби все місто почуло цей момент.

Ковток холодного пива освіжив його після напружених днів. Він відкинувся на спинку лавки, дивлячись на мерехтливі відображення ліхтарів на мокрій бруківці та далекі вогні башт, що світилися в нічному небі. Уперше за довгий час Кірон відчув спокій, майже забутий стан, коли немає наказів, боїв і рішень, що коштують життів.

Кірон сидів на лавці, тихо спостерігаючи, як над нічною столицею мерехтять сотні вогнів. Вони рухалися плавно й безперервно, немов зграї світлячків, утворюючи складний танок у небі. Але Кірон знав – це не зірки й не вогні міста, а кораблі, що злітали та сідали на космічні верфі. Величезні силуети суден миготіли вдалині, відбиваючись у блиску хмар після недавнього дощу.

Він притулився спиною до холодної спинки лавки, відкрив другу банку пива і, ковтаючи гіркуватий напій, поринув у думки.

«Як швидко все змінилося…» – думав він, повільно рухаючи пальцями по металевій банці. Люди навколо пристосувалися до нового світу так, ніби він завжди був для них рідним. Міста, верфі, новий порядок – усе це здавалося природним продовженням життя, а не чужою реальністю.

Раптом у пам’яті спливли слова главаря чорних клинків під час першої зустрічі: «Ти ж колишній колоніст коаліції…»
Кірон відчув, як усередині щось стислося. Може, в тих словах і була правда? Може, з якоїсь причини всі забули своє минуле, змирилися з новим життям і пішли далі, доки не з’явилися демони?

Він довго дивився на небо, втрачаючи відчуття часу. Місто жило своїм нічним життям: тихий гул енергосистем, поодинокі кроки вдалині, шурхіт вітру, що грав із банками на його колінах.

Минуло кілька годин. Дві банки спорожніли, холод вечора трохи пробирав до кісток, але думки не давали йому встати. Нарешті, зітхнувши, Кірон піднявся з лавки й повільно пішов назад до своєї палати, залишаючи позаду тишу нічного міста й нескінченний рух кораблів у темному небі.

Кірон сидів на лавці, тихо спостерігаючи, як над нічною столицею мерехтять сотні вогнів. Вони рухалися плавно й безперервно, немов зграї світлячків, утворюючи складний танок у небі. Але Кірон знав – це не зірки й не вогні міста, а кораблі, що злітали та сідали на космічні верфі. Величезні силуети суден миготіли вдалині, відбиваючись у блиску хмар після недавнього дощу.

Він притулився спиною до холодної спинки лавки, відкрив другу банку пива і, ковтаючи гіркуватий напій, поринув у думки.

«Як швидко все змінилося…» – думав він, повільно рухаючи пальцями по металевій банці. Люди навколо пристосувалися до нового світу так, ніби він завжди був для них рідним. Міста, верфі, новий порядок – усе це здавалося природним продовженням життя, а не чужою реальністю.

Раптом у пам’яті спливли слова главаря чорних клинків під час першої зустрічі: «Ти ж колишній колоніст коаліції…»
Кірон відчув, як усередині щось стислося. Може, в тих словах і була правда? Може, з якоїсь причини всі забули своє минуле, змирилися з новим життям і пішли далі, доки не з’явилися демони?