Глава 14

Сераелі сиділа мовчки кілька секунд, стискаючи кулон, який Кірон подарував їй раніше. Її плечі трохи тремтіли, але голос прозвучав твердо, без вагань:

— Ні… Я не залишусь тут, — сказала вона, повертаючи до нього свій рішучий погляд. — Я піду з тобою. Ти — єдиний, хто в мене є… Я взагалі з’явилась на цей світ тільки через тебе. Якби не твоя зустріч із богинею, мене б тут не було. Прошу… не залишай мене одну.

Кірон зітхнув, відводячи очі у темне небо, де між хмарами проблискували зорі. Його голос став тихішим, майже зламаним:

— Я просто хочу, щоб для тебе було краще… Щоб ти жила без цього бруду війни.

Сераелі стиснула його руку своїми маленькими пальцями, і в її очах заграли відблиски міських вогнів:

— Мені буде краще тільки з тобою… Ти для мене… як батько.

Після цих слів Кірон більше не зміг нічого заперечити. Він мовчки кивнув і обережно обійняв дівчину, відчуваючи, як щось давно поховане в його грудях знову почало тепліти. Вони лишилися сидіти разом на даху, спостерігаючи, як нічні хмари повільно затягують небо, і місто під ними потроху занурюється в темряву.

Наступного ранку місто прокинулося у золотому світлі світанку, і Кірон разом із Сераелі вийшли продовжити свою прогулянку. Дівчина радісно бігала між квітучими алеями, розглядала вітрини магазинів, інколи зупиняючись, щоб купити дрібничку чи поласувати місцевими солодощами. Кірон ішов поруч, насолоджуючись рідкісними хвилинами спокою, коли війна здавалася чимось далеким і нереальним.

Близько полудня в повітрі тихо загудів знайомий звук — до них підлетіла куля, злегка мерехтячи синім світлом. Вона спокійно зависла біля Кірона й заговорила своїм рівним, механічним голосом:

— Сканування завершено. Виявлено потенційне логово "Чорного Крила". Рекомендую негайно готуватися до операції.

Кірон кивнув, серйозні нотки повернулися в його голос:

— Добре. Підготуй флот. Завтра ми вилітаємо.

Поки вони говорили, Сераелі з цікавістю нахилилася до кулі, простягаючи руку, щоб торкнутися її блискучої поверхні. Куля ж спритно ухилялася, відлітаючи на кілька сантиметрів убік, продовжуючи звіт, чим ще більше дражнила дівчину.

— Хей, стій, я просто хочу доторкнутися! — засміялася Сераелі, намагаючись підловити її з іншого боку, але куля ухилилася ще раз, видавши короткий звуковий сигнал, схожий на насмішку.

Кірон лише посміхнувся цій сцені, і після короткої паузи вони повернулися до своєї прогулянки, дозволяючи собі ще трохи часу насолодитися мирним життям, перш ніж знову зануритися у війну.

Після насиченого дня в столиці, коли сонце вже торкалося обріїв, заливаючи вулиці м’яким помаранчевим сяйвом, Кірон і Сераелі повільно прямували до доків. Дівчина виглядала щасливою, хоч і трохи втомленою — її очі все ще сяяли від вражень, які подарувала прогулянка.

Вони сіли в невеликий транспортний челнок, який безшумно піднявся в небо. Сераелі, як і раніше, пригорнулася до ілюмінатора, уважно спостерігаючи, як місто й меморіал героїв залишаються далеко внизу. Кірон сидів поруч, дивлячись на неї та відчуваючи рідкісний спокій, який він давно не знав.

Челнок вийшов у космос, і перед ними відкрився величний вид на орбітальну верф і масивний лінкор. Його корпус відблискував у променях далекого сонця, а навколо снували невеликі технічні судна. Сераелі тихо прошепотіла:

— Це так красиво… але й трохи страшно…

Кірон поклав руку їй на плече:

— Скоро ти звикнеш. Тут — наш дім і наш щит.

Вони приземлилися в ангарі лінкора, де зустріли їх офіцери та техніки, що займалися підготовкою до завтрашньої операції. Атмосфера була спокійною, але відчувалася напруга перед майбутньою битвою. Сераелі озирнулася навколо з цікавістю, а Кірон мовчки кинув погляд на корабель, розуміючи, що завтра їм знову доведеться залишити цю тимчасову тишу й вирушити назустріч небезпеці.

Наступного ранку на борту лінкора панувала напружена тиша. У великій залі для брифінгів, освітленій холодним світлом голограм, зібралися всі старші офіцери флоту. На центрі столу парив тривимірний план космічної системи, де зафіксували ймовірне логово Чорного Крила — величезну піратську станцію, що нагадувала клубок металу й старих кораблів, зрощених у єдину конструкцію.

Кірон стояв на чолі столу, поглядом оглядаючи своїх офіцерів. Його голос звучав твердо, але без зайвих емоцій:

— Ми не можемо ризикувати життям тисяч наших людей у бою на станції. Це гніздо піратів повинно бути стерте з лиця галактики раз і назавжди.

На голограмі загорілася червона зона ураження, позначаючи планований удар. Офіцери переглянулися, один із них підняв руку:

— Імператоре, ми підтвердили, що на станції немає цивільних. Лише пірати й незаконні найманці.

— Тим більше, — відповів Кірон, — жоден з них не повинен вийти живим. Ми завдамо точного орбітального удару, після чого флот підійде для зачистки уламків.

Ніхто не заперечив. Було видно, що офіцери згодні: ризикувати десантом у цьому пеклі було б безглуздо.

Кірон кивнув, закриваючи брифінг:

— Готуйте кораблі. Через дві години ми стрибнемо в систему. Сьогодні ми закінчимо те, що почали, і Чорне Крило більше не загрожуватиме Артею.

Коли підготовка завершилася, весь флот шикувався у бойове построєння. Гіпердвигуни ревли, і простір навколо лінкора почав спотворюватися. Вогні на містку загорілися червоним, і Кірон віддав короткий наказ:

— Стрибок.

Імперський флот рвонув уперед, залишаючи після себе шлейфи зламаного простору, прямувавши прямо до логова Чорних Клинків.

Флот Артеї вирвався з гіперпростору в глибинах темної системи. Перед ними, немов тінь смерті, висіла масивна станція Чорних Клинків — збудована з уламків старих кораблів і прихована в астероїдному полі. Її зовнішні броньовані стіни були всіяні вогнями і гарматними платформами, а по периметру патрулювали десятки важкоозброєних корветів.

Щойно імперський флот вирівнявся в бойовому строю, на екрані лінкора з’явилося знайоме, нахабне обличчя капітана Чорних Клинків. Він сидів у своєму троноподібному кріслі, з бокалом чогось темного, і з саркастичною посмішкою промовив: