Глава 12

Кірон, завершивши виступ біля меморіалу, мовчки попрямував назад до верфі.
Він сів у свій челнок, і судно плавно піднялося в повітря,
залишаючи позаду площу з людьми, які ще довго вигукували його ім'я.

Політ до лінкора пройшов у тиші.
Кірон стояв біля ілюмінатора,
спостерігаючи за планетою,
де серед руїн старих поселень
вже починали з’являтися перші нові міста.

Після стикування з лінкором він без зупинок піднявся на місток
і різко видав наказ:

— «Всім офіцерам зібратися в залі переговорів.
Час більше чекати минув.»

Через кілька хвилин,
у просторій залі з великим голографічним столом,
зібралися всі ключові офіцери флоту.
Кірон увійшов,
його важкі кроки лунали по залу,
і він одразу перейшов до справи:

— «Ми не можемо вічно оборонятися.
Ворог вважає нас легкою здобиччю,
але час показати,
що ми — сила, з якою рахуються.
Пірати добре укріпили свої верфі,
знайти і знищити всі буде непросто.
Тому я пропоную змінити пріоритети
і завдати удару по Земній коаліції.
Ми почнемо з їхнього сектора,
того самого, в якому знаходимося.
Він належить Торговій гільдії.»

Офіцери почали обговорення,
подаючи різні варіанти:

— «Можемо атакувати їхні верфі,
знищити інфраструктуру та сповільнити будівництво кораблів…»

— «Є сенс ліквідувати патрулі —
це дасть нам простір для маневрів і ударів у глибину сектора…»

— «Найкращий варіант —
узяти в облогу найближчу колонію.
Якщо ми встановимо над нею контроль,
отримаємо не тільки ресурси,
а й стратегічну точку для подальшого наступу.»

Кірон слухав уважно,
але останній варіант звучав найбільш розумно.
Він повільно підняв голову,
його голос пролунало чітко:

— «Ми почнемо з колонії.
Візьмемо її під контроль,
отримаємо ресурси та опорну базу.
Звідти розгорнемо наступ на весь сектор.
Готуйтесь. Скоро цей сектор знатиме,
що значить війна з Артеєю.»

Кірон віддав офіцерам короткий, але чіткий наказ про підготовку до стрибка в зоряну систему з колонією Земної коаліції.
Коли всі розійшлися на свої місця, він попрямував на місток.
Там, спостерігаючи за командою, яка працювала над фінальними розрахунками гіпердвигунів,
він вперше за довгий час відчув дивний холод у власному тілі.

Погляд упав на праву руку.
Шкіра на пальцях виглядала неначе втратила природний колір —
ставала більш блідою, з легким сіруватим відтінком.
На деяких ділянках, ближче до нігтів,
почали проступати ледь помітні темні прожилки,
наче кров уже не надто активно циркулювала.
Він стиснув руку в кулак,
але відчув лише слабке, приглушене відчуття,
як ніби він стискав не власну кисть,
а чужу протезовану кінцівку.

Опустивши погляд вниз, він помітив подібні зміни на нозі —
від коліна і нижче шкіра виглядала холодною і нерухомою,
а коли він спробував трохи переступити з ноги на ногу,
дотик підлоги відчувався майже примарно,
ніби через товстий шар тканини.

Кірон на мить застиг,
усвідомлюючи, що процес відмирання його тіла
просунувся далі, ніж він очікував.
Зітхнувши, він похмуро відвів погляд.

«Очікувано…
Це лише питання часу.
Я вже перестав відчувати голод і потребу в диханні…
Тепер, схоже, приходить черга відчуттів.
Але я з цим змирився.
Навіть якщо моє тіло зникне —
поки є душа, я продовжу вести цю війну…»

Він знову підняв погляд на голограми перед собою,
спостерігаючи, як його офіцери завершують підготовку до стрибка,
перевіряють орієнтири та захисні поля,
готуючи весь флот Артеї до першої масштабної атаки.

Через кілька годин після початку активних приготувань до стрибка двері містка тихо відчинилися, і на порозі з’явилася Сераелі. Вона виглядала так само спокійно, наче попереднього дня не було кровопролитної битви, сотень загиблих і криків душ, які вона сама відчувала. Легка хода, спокійні рухи — жодного натяку на втому чи смуток.

Вона підійшла ближче, глянувши на зайнятих офіцерів, і з абсолютно рівним голосом запитала:

— «Чому всі такі заклопотані?»

Кірон підняв погляд на неї, вражений цим питанням. «Вона що, справді забула про вчорашню бійню? Чи просто робить вигляд?..» — подумав він, але вирішив промовчати про справжні причини занепокоєння екіпажу.

«Не можна залишати її тут, але й брати в бій небезпечно… без її сил ми втратимо багато людей…» — внутрішньо зітхнув він, і, ухваливши рішення, промовив:

— «Ми готуємось до наступу на колонію Коаліції. Хочу захопити її, щоб отримати ресурси для Артеї.»

Він уважно спостерігав за її обличчям, чекаючи хоч якоїсь емоційної реакції — обурення, страху чи протесту. Але Сераелі лише ледь усміхнулася, наче він сказав щось буденне, і відповіла:

— «Добре.»

Після цього вона спокійно розвернулася й пішла коридором далі, ніби прогулювалася на звичайному корабельному турі.

Кірон залишився сидіти, здивований її холоднокровністю. «Я очікував іншого… хоча б питань. Але вона сприйняла це так, ніби ми йдемо не на війну, а в черговий патруль… Чи вона сильніша, ніж здається, чи просто приховує щось від усіх нас?»

Його погляд зупинився на панорамному ілюмінаторі, де зорі повільно зміщувалися в підготовці до гіперстрибка. Вперше за довгий час він відчув не впевненість, а невизначеність перед майбутньою битвою.

На містку панувала тиша, яку порушував тільки ритмічний гул систем управління. Коли надійшов звіт про готовність гіпердвигунів, усі погляди зосередилися на Кіроні. Він підвівся з капітанського крісла, глянув на панорамне скло, за яким зорі здавалося завмерли, і спокійно, але з владною ноткою у голосі промовив:

— «Запуск гіпердвигунів. Повний стрибок.»

Глибокий бас двигунів заповнив корабель, і простір навколо лінкора почав іскривлятися, зминаючись і тягнучись, наче сама реальність втрачала стабільність. Зорі витягнулися у довгі світлові лінії, а потім все навколо перетворилося на хаотичну абстракцію, ніби корабель пролітав крізь полотно, яке рвалося від надлюдського прискорення.