Глава 11

Наступного дня Кірон сидів у своєму капітанському кріслі,
розмірковуючи над планами оборони та розширенням флоту.
На містку панувала робоча тиша:
офіцери уважно відслідковували дані з верфі,
оновлювали статуси патрулів і контролювали зв’язок.

Сераелі тим часом безтурботно ходила мостиком,
розглядаючи голографічні панелі та іноді відволікаючи офіцерів
несподіваними питаннями,
на які ті відповідали з розгубленими усмішками.

Зрештою вона зупинилася біля Кірона,
схилила голову та почала дуже уважно
розглядати його підвіску,
що спокійно світилася слабким синім сяйвом.

— «Ти не схожий на інших людей…» —
промовила вона тихо, але впевнено.

Кірон підняв на неї погляд, здивований цим зауваженням.

— «Тоді ти теж не схожа,» —
відповів він, піднімаючи брову.
— «Адже ти сама з’явилася з моноліту.»

Сераелі усміхнулася,
зробила невеликий оберт навколо себе,
показуючи свою фігуру та рухи.

— «Богиня створила мене максимально схожою на людей.
Подивись — навіть рухи, дихання,
тепло мого тіла — усе таке ж.
Я повинна бути поруч із людьми
і не відрізнятися від них.»

Потім вона раптом зупинилася,
погляд її посерйознішав,
і вона промовила зовсім іншим тоном:

— «А от ти, Кіроне…
твоя душа інакша.
Вона не в твоєму тілі,
вона… в іншому місці.»

Ці слова змусили Кірона напружитися.
Він повільно глянув на підвіску,
що висіла на його шиї,
і на мить застиг —
як вона змогла це зрозуміти,
не знаючи його історії?

Сераелі простягнула руку
і легко торкнулася підвіски,
провівши по її металевій поверхні пальцем.

— «Ось вона… твоя душа.
Чому ти ховаєш її тут?
Адже твоє тіло помре
без душі всередині…»

Її слова прозвучали не як звинувачення,
а як спокійне, але точне спостереження,
що різонуло Кірону глибше,
ніж будь-який удар.

Кірон важко зітхнув, стискаючи підлокітники крісла.
Його погляд ковзнув убік, уникаючи очей Сераелі.

— «Я цього не хотів…» —
сказав він тихо, майже шепотом.

Сераелі не відвела погляду,
її очі залишалися непохитними,
ніби вона бачила глибше, ніж будь-хто інший.

— «Можливо.
Але щоб перенести душу в предмет…
потрібна неймовірна сила.
Цього не можна досягти випадково.»

Кірону не сподобались ці слова.
Його внутрішнє напруження зросло,
здавалося, вона пронизує його наскрізь,
бачить те, що він приховував навіть від самого себе.
Відчуття було таким,
ніби він знову стояв перед богинею
у тому потойбічному світі.

Він різко відвів погляд,
змушуючи себе посміхнутися,
і нарочито легким тоном відповів:

— «Може, одного дня розкажу.
А зараз… у нас купа роботи.
Наприклад,
як думаєш, скільки піратів
захочуть випробувати на міцність нову верф?»

Він піднявся з крісла,
пройшовся мостиком,
показуючи офіцерам на екрани з новими звітами,
почав говорити про оборонні рубежі,
розвідку та майбутні маршрути патрулів.

Сераелі мовчки стежила за ним,
легка усмішка поверталася на її обличчя,
але погляд залишався уважним,
майже тривожним.
Вона бачила,
що він намагається сховати правду,
і вирішила поки що не тиснути далі.

Тривога та обережність
так і залишилися в серці Кірона,
наче відлуння попередження —
тепер він розумів:
ця дівчина не просто союзник,
вона може бачити більше, ніж він би хотів відкрити.

Сераелі підійшла до Кірона, її обличчя стало серйозним, погляд — загостреним, ніби вона вслухалася не в звуки, а в саму сутність простору навколо.

— «Сюди наближається багато… злих і гнилих душ,» — сказала вона тихо, але кожне слово звучало, як удар дзвону.

Кірон відразу зрозумів, що це не просто метафора —
Сераелі відчуває щось, що жодні сканери не можуть уловити.
Він звівся з крісла, обернувшись до офіцерів:

— «Повна бойова готовність!»

Сирени заграли по всьому лінкору,
червоне аварійне освітлення замінило звичайне біле.
Гігантський корабель почав плавно зміщуватися,
піднімаючись вище над планетою,
щоб зайняти центральне місце в бойовому порядку.

З бокових доків верфі вивільнялися ескорти та корвети,
швидко вибудовуючись у щільні ряди навколо флагмана.
З усіх куточків системи до них підтягувалися патрулі,
утворюючи багаторівневий захисний купол.

Велетенська орбітальна верф
почала закривати порти товстими броньованими плитами,
а її масивні оборонні гармати
загуркотіли, повертаючись до передбачуваного вектору загрози.
Навколо корпуса засвітилися сотні малих турелей,
які синхронно наводилися на гіперточки можливого виходу ворога.

Кірон підійшов до панорамного вікна містка.
Звідси він бачив лише частину верфі,
але цього вистачало, щоб оцінити масштаб —
важкі гармати оживали,
шістдесятиметрові стволи рухалися з гулом,
здираючи крижані кристали з металу.
Дрібніші установки повторювали маневри,
замикаючи залпи в ідеальний секторний захист.

Голос кулі пролунав у комунікаторі, холодний і точний:

— «Фіксую вихід кораблів із варпу.
Вектор — безпосередньо перед нашим бойовим порядком.»

Кірон стиснув кулаки, відчуваючи,
як зал готується до бурі.

— «Готуйтесь до бою!» — його голос прогримів над містком.
— «Ті, хто там не був,
пам’ятайте — вони прийшли сюди не з добрими намірами.»

Червоні індикатори бойової готовності
запалали по всій системі,
а на тактичному екрані почали з’являтися перші спалахи гравітаційних збурень,
свідчення про неминучий вихід ворожого флоту.

З варпу один за одним почали виходити кораблі —
блискучі, багатоукрашені, немов виставкові зали на реактивній тязі.
Їхні борти сяяли гербами Торгової Гільдії,
метал відблискував золотом і сріблом,
навіть гармати були інкрустовані декоративними вставками.