Глава 6

Кірон ішов упевнено, кроки його луною розносились по металевій платформі підльотного дока. Перед ним — величезна тінь лінкора, тепер уже завершеного, увесь у глибоких тонах сірого, з м’якими вогнями по бортах і гравірованим знаком Імперії Артея на носовій частині.

Його корабель.
Його флагман.
Його меч.

Він уже простяг руку до термінала бортового входу, коли поруч з шипінням гравітаційних двигунів з’явилась куля. Її світіння ледь пульсувало, і голос був незвично уривчастим:

— Кірон…
Невідомий контакт щойно вийшов на відкриту хвилю зв’язку, спеціально для тебе.
Сигнал ідентифікований. Схожість із зображенням, яке ми зафіксували під час першого запуску ретранслятора… —
Куля блимає — і в повітрі перед Кіроном з'являється знайомий силует:

Череп.

Такий самий. Без нижньої щелепи.
З обгорілими крилами, зробленими з іржавого дроту, приклепаними прямо до кісток.
Під ним — зламаний меч, грубо вбитий у голографічну карту зоряного сектору, ніби позначаючи місце майбутнього полювання.

Кірон стискає кулак.

І тоді голос — глухий, хрипкий, глузливий:

— О…
А це що за царьок виліз?
Пупок всесвіту, який вирішив себе оголосити Імператором, ха-ха!
— Камери наближаються, і в тіні видно обличчя головного з “Чорного Клинка”.
Шрами, жовті очі, дика усмішка і оживлений блиск в погляді мисливця.

— Судячи по твоїй морді — ти був колоністом коаліції, а тепер уявив себе володарем зірок.
Та мені така наглість подобається.
Бо твоя голова буде прикрасою на моїй стіні.

Камера змінює кут.
Кірон бачить стіну.

Вона вся — вмонтована з тіл і кісток.
Голови різних рас: хуманоїдів, кіборгів, навіть дітей…
Деякі — ще зі шкірою, заморожені у вічному жаху.
І серед них — людські, пізнавані, із залишками військових жетонів.

— Я призначаю на тебе нагороду, — продовжує той з посмішкою.
— Побачимо, хто з моїх виродків першим прийде по тебе.
А може, я сам прилечу.
Так чи інакше, Імператоре,
ти вже в моєму списку.

Зв’язок обривається.

Голограма гасне.

На кілька секунд — тиша.

Кірон стоїть перед лінкором. Його очі — не блищать. Вони горять.
Його серце — не стискається від страху.
Воно палає від рішучості.

Він шепоче, не для кулі, не для ефіру — для себе:

— Твоя стіна буде останньою.
А моя — буде з імен.
І твій буде першим.

Кірон ще деякий час мовчки стояв, дивлячись у порожнечу, де щойно згас образ піратського главаря. Пальці стискалися, плечі напружувались. Його голос, коли він заговорив, був спокійним — але в цьому спокої вібрувало щось глибше, як камінь, який хтось нагрів до білого жару:

— Куля…
У нас є технології, щоб перетворити Артею в те, що неможливо знищити?
Щоб навіть космічні держави не могли торкнутись її безкарно?
Щоб ніхто більше не наважився нав’язати нам страх?

Куля відповіла негайно, але не словами. Навколо них миттєво спалахнула голографічна сітка — модель планети Артея, в деталях, з континентами, атмосферою, орбітальними платформами. І тоді —
вона почала змінюватись.

Навколо планети, на високій орбіті, формується кільце. Воно повільно замикається, мов гігантський обруч із сталі та енергії. По ньому пробігає синє світло, формуючи вузли генераторів. Потім — вивільнення енергії.

Вибух світла.

І з кільця виривається енергетичний щит, який розгортається над планетою, наче купол. Але не такий, яким він колись був.
Це не атмосферне поле.
Це не стародавній бар’єр.
Це — непроникний панцир, що обгортає Артею від полюса до полюса.

Голограма тремтить від потужності симуляції.

Куля озивається:

— Проект можливий.
Назва: "Купол Другого Типу".
Потребує колосального об’єму ресурсів, рідкісних матеріалів, і повного контролю над орбітою.
Тривалість будівництва: декілька десятків років, за умови стабільного постачання.
Супровід — автоматизований.
Ефективність — 97% захисту від будь-якого удару, включаючи надсвітові торпеди, орбітальні обстріли та гравітаційні стиснення.

Кірон мовчав ще кілька секунд. Його погляд ковзав по голограмі… і в якийсь момент
усмішка з’явилась на його обличчі.

Не від радості.
Від віри.
Від рішення.

— Створи проект.
Починай хоч із креслень, хоч із маленької секції.
Розподіляй ресурси при першій можливості.

Куля:
— Підтверджено. Заведено в список пріоритетних стратегічних ініціатив. Я попереджаю — реалізація займе покоління.

Кірон глянув прямо в ядро її світла. Його голос звучав так, як міг би звучати голос того, хто пройшов через пекло… і вирішив більше ніколи не повертатись туди.

— Якщо знадобиться — я проливатиму кров хоч сотню років.
Але я доб’юся цього.
Бо мій народ повинен жити в безпеці.
Не під щитом страху.
А під захистом гідності.

Кірон нарешті ступив на борт свого лінкора.

Все в його внутрішньому інтер’єрі — приглушене світло, важка металева тиша, кристалічні панелі керування — дихало силою й глибиною. Це був не просто корабель. Це була воля, викована в сталевій формі.

Він пройшов до центрального містка, повз автоматизованих техніків, що мовчки вклонялись, і сів у командне крісло.
Крісло, що чекало тільки його.

З легким звуком панелі ожили, і Кірон натиснув кілька сенсорних клавіш.

— Увага всім одиницям флоту, — сказав він спокійно, але чітко. Його голос лунав по всіх комунікаційних каналах, через шоломи пілотів, вузаки навігації, офіцерські термінали та навіть в технічних боксах.

— Ми починаємо.
Пора зустріти тих "гостей", про яких попередив нас "Чорний Клинок".
Нехай вони побачать,
на що здатна імперія, яку хотіли стерти ще до її народження.

Куля, що залишилась на платформі запуску спостерігати за відльотом, відповіла в систему:

— Орбітальні шлюзи відкрито. Енергетичні траси стабільні.
Бажаю успішного полювання, Кірон.