Глава 2

Вхідний сигнал зафіксовано, — озвалася куля, її голос став глибшим, напруженішим. — Джерело: сектор D‑743. Частота нестабільна. Прийом починається… зараз.

У повітрі повисла тиша. Потім із динаміків вирвався спотворений електричним шумом крик, ніби хтось зривав голос, кричачи крізь хаос бою:

— Це пастка! Це не станція — це маскування!
— Вони чекали на нас, ми потрапили прямо в засідку!
— Говорить адмірал флагмана "Штормовий Вістряк", другий флотилії — майже всіх розбили!

Фон задиханої паніки — гул сирен, спалахи вибухів і автоматичні команди з гучномовців:
«Усім екіпажам перейти в аварійний режим!»
«Палуба третя пробита! Повторюю — третя пробита!»

— Вар-подавітелі… не дають вийти в стрибок!
— Щити... [тріск] …щити знищено на 92%... ми не втримаємося!
— Прошу… будь-хто… почуйте… ми потребуємо допомоги! Повторюю: ми…

Раптово сигнал обірвався. Не згас, не зменшився — а різко відсікся, як мотузка, натягнута до межі, і зненацька розірвана.

Куля кілька секунд мовчала. Потім спокійно, майже шепотом повідомила:

— Сигнал втрачено. Джерело знищено або ізольовано зовнішнім впливом. Ознаки штучного глушення присутні. Ймовірність повної втрати флотилії: дев’яносто шість відсотків.

Герой стояв непорушно, вдивляючись у мереживо світних точок перед собою. Його щелепа стиснулася. Він повільно вдихнув, потім виговорив, тихо, але твердо:

— Показуй наступний. Я хочу почути другий.

— Встановлено інший активний канал, — сказала куля. Її голос був тихішим, майже обережним. — Джерело: планетарна колонія в секторі F‑19. Трансляція циклічна, тривалість запису — двадцять сім секунд. Прийом увімкнено.

Система клацнула, і знову в кімнаті повисла мертва тиша. Потім — тріск старого передавача, фонове гудіння, а тоді в ефірі пролунав стомлений, але зосереджений голос чоловіка:

— Це колонія "Серина Третя". Ми знаходимося в облозі. Піратський флот затьмарив орбіту, зв’язок із зовнішніми секторами втрачено. Ми… не маємо змоги евакуюватися.

Пауза, коротке тремтіння в голосі.

— У нас понад три тисячі цивільних. Частина — діти. Вони… вони почали скидати капсули на поверхню. Ми не знаємо, чого чекати. Наші запаси тримаються, але енергетичний щит не витримає більше трьох діб.

Голос на мить затих, і було чутно, як хтось у кімнаті позаду тихо плаче.

— Якщо хтось нас чує… будь ласка… відгукніться. Ми не озброєні. Ми — не військова ціль. Ми просто…

Сигнал перезапустився.

— Це колонія "Серина Третя". Ми знаходимося в облозі...

Куля промовила сухо:

— Повідомлення зациклено. Його передають без змін кожні тридцять секунд. Тривалість активної трансляції: вісім днів, п’ятнадцять годин, сорок одна хвилина. Відповідей не зафіксовано.

Герой повільно опустив голову. Запис продовжував грати в тлі, немов останній подих цивілізації, яку всі залишили.

— Ніхто їм не відповів?.. — тихо спитав він.

— Ніхто, — підтвердила куля. — Жодна військова або гуманітарна структура не підтвердила отримання. Радіус дії колонії в п’ять разів менший, ніж здавалося. Вони зовсім одні.

Герой довго не говорив. У залі знову прозвучав голос колоніста, який просив допомоги. Та цього разу він здавався вже не частиною запису — а докором.

— Вмикай наступний, — сказав герой. Голос його був низький і важкий, ніби кожне слово тягнуло за собою каміння спогадів. — Показуй, що ще в цьому всесвіті потребує порятунку.

— Канал активний, — відповіла куля. — Джерело: дослідницька станція «Геліос-9», орбіта мертвої планети в системі D‑1. Передача триває дев’яносто дві години, фіксується зниження інтенсивності сигналу… відтворюю.

З перших секунд запису було чути приглушені голоси — не звернені до ефіру, а внутрішні розмови екіпажу, які мимоволі потрапили в канал. Голоси тремтіли, перемішані з металічним скреготом, тривожним писком апаратури і глухими ударами об переборки.

Потім один голос, жіночий, вийшов уперед, якби стояла біля мікрофона.

— …вийти вже не можемо. Ліфти не працюють. Шлюзи — заблоковані. Вентиляція видає дивні звуки. Ми… ми більше не бачимо світла зовні. Планета ніби… закрила собою зірку. Ми не знаємо, чи це фізично, чи… щось інше.

Кілька секунд тиші.

— Я лікар. Моє ім’я — Ліанна Верс. Нас було двадцять двоє. Тепер залишилось троє. Інші… або зникли, або…

Дихання стало частішим, голос зірвався.

— Ми не знаємо, куди вони поділись. Просто… двері відкривалися — і там нікого. Вони… не кричали. Не лишили крові. Тільки порожні кімнати. І тіні. Скрізь тіні.

На задньому фоні щось важко впало. Потім — клацання замка. Хтось іззовні спробував увійти. Або… щось.

— Якщо хтось нас чує — будь ласка. Ми не просимо врятувати. Просто… просто скажіть, що ми ще є. Що ми не зникли просто так. Скажіть, що ми існували.

Сигнал урвався на півслові, залишивши за собою тільки тривале шипіння.

Куля заговорила знову:

— Станція «Геліос-9» припинила всі інші передачі сорок дві години тому. Спроби встановити зворотній зв'язок — безуспішні.

Герой повільно розвернувся від панелі, ніби уникаючи погляду примар, що щойно проговорили з глибини космосу.

— Я… бачив багато жахів. Але це… — він замовк. Потім стиха додав:
— Ще сигнал, куля. Ми ще не закінчили.

— Наступний активний канал, — промовила куля. — Трансляція все ще активна. Джерело — мобільна ретрансляційна платформа класу "чорний маяк". Сигнал іде у відкритому широкому діапазоні. Передача навмисно не шифрована. Увімкнено.

Екран спалахнув червоним, потім повільно виник зловісний символ: череп без нижньої щелепи, з обгорілими крилами з дроту, приклепаними до кісток. Під ним — зламаний меч, вбитий у карту зоряного сектору. Звучання змінилося — не як повідомлення, а як вистава.

— Дивіться уважно, ті, хто ховається за сталлю й страхом, — заговорив голос. Спокійний, глибокий, майже чарівний — не крик п’яного божевільного, а тон вишуканого садиста, що знає силу тиші. — Ми прийшли не просити. Ми прийшли брати. Вогонь — наш прапор, і ніхто не загасить його в порожнечі.