Глава 1

Мобільна фортеця, перетворена на дослідницьку лабораторію, важко гуділа, прорізаючи хмари над знайомими горами. Герой стояв у внутрішньому відсіку біля прозорого ілюмінатора, дивлячись на обриси столиці, що виростали на горизонті під куполом. Серце билося повільніше — він повернувся. Але замість тріумфу в душі відчувалась порожнеча.

Через імплант тихо озвалася куля:

— Ми майже прибу́ли. Після діагностики я доповім про стан лабораторії.

Герой зробив крок назад, відвернувшись від вікна.

— Куля… — сказав він повільно, — тепер, коли портал закрито… Що буде з цією лабораторією? Її ж створили тільки для його дослідження.

Куля відповіла майже без паузи:

— Лабораторія залишається цінним об’єктом. Портал — лише перший приклад міжпросторової нестабільності. Подібні аномалії можуть існувати в інших точках планети. Більше того, сама технологія енергозбору, розроблена для портального резервуара, відкриває потенціал для міжзоряних досліджень, медичних проривів і навіть технологій омолодження.

Герой зітхнув, але очі його вже світилися легким вогнем цікавості.

— То це не кінець…

— Ні, — відповіла куля, — це лише новий початок. Вивчивши одну загрозу, ми лише відчинили двері до ще незвіданих глибин реальності.

В цей момент фортеця плавно сіла на платформу в центрі столиці. Герой востаннє глянув на слід неба позаду і подумав:

— Я пережив пекло. І якщо світ знову загрожений — я зустріну це лицем до лиця.

Коли люки мобільної фортеці відкрилися, і тепле світло столиці розлилося по посадочній платформі, герой уперше за довгий час дозволив собі видихнути. Його зустрічали як завжди — з повагою, мовчазними поглядами, поклонами, автоматичною злагодженістю екіпажу. Але він ішов, мов крізь сон, не озираючись, не зупиняючись — тільки вперед, до своїх покоїв.

У коридорах адміністрації було тихо. Куля, відчувши стан героя, не заважала. Ніхто не насмілився його зупинити. Герой відкрив двері до особистої кімнати, зняв бойову броню, важко сів на краєчок ліжка і довго просто сидів. Руки ще тремтіли після бою — не від страху, а від усвідомлення, наскільки близьким був кінець.

Він пройшов через полум’я, смерть, втрати. Побачив, як гинуть цілі світи. І вижив.

Покої були прості. Чисті лінії стін, м’яке світло з панелі, кам’яний стіл з вбудованим терміналом, простора шафа і ліжко, яке здавалося зараз найціннішим артефактом на планеті. Герой ліг, відкинувшись на спину. Стеля була темною — екран був вимкнений, і це добре. Він не хотів бачити нічого. Тільки тишу. І спокій.

Але перш ніж зануритись у сон, куля тихо озвалася:

— Я встановила захист по периметру. Тебе ніхто не потривожить. Відпочинь.

Він не відповів. Тільки закрив очі.

— І вперше за довгий час — без тривоги, без напруги  він дозволив собі просто бути людиною.

Наступного ранку, коли м’яке світло пробивалося крізь напівпрозорий купол, знайомий голос кулі порушив тишу в покоях героя:

— Добрий ранок. Вибач, що тривожу, але настав час виступити перед народом. Вони чекають. Вони хочуть почути, що це кінець. Що ми перемогли.

Герой повільно розплющив очі. Після всього, що він пережив, ліжко здавалося незвично м’яким, а кімната — спокійною, майже чужою. Він сів, вдихнув глибше і, глянувши у стелю, крізь яку ледь проглядалося небо, відповів:

— Тобто настав час знову стати символом?

— Настав час дати людям надію, — спокійно промовила куля.

Герой підвівся. Одягнув темний мундир із синьо-срібною обробкою — скромний, але рішучий. Тканина нового часу. Не для влади — для віри.

Коли він вийшов на трибуну центральної площі, місто затихло. Погляди всіх — від робітників до солдатів і інженерів — були спрямовані лише на нього. У повітрі зависли дрони, транслюючи подію в кожен куточок під куполом.

Він поглянув на них і промовив:

— Ми перемогли. Демони не повернуться. Їхній світ — зруйнований, їхній володар — знищений. Але ми не вижили завдяки силі. Ми вижили, бо стали єдиними. І тепер — ми починаємо нову епоху. Нашу епоху.

Спершу — тиша. Потім аплодисменти. Гучні, щирі. Хтось кричав, хтось сміявся, хтось просто стояв у заціпенінні, вбираючи кожне слово.

Герой мовчки дивився на людей. Десь у глибині він відчував: це лише передишка. Але цього ранку… він дав їм те, чого так бракувало — спокій і надію.

Куля озвалася в його імплант:

— Люди тебе почули. І цього вистачить… на деякий час.

Герой не відповів. Просто стояв, дивлячись у купол, де розмивалися промені світанку.

Ранок у столиці видався спокійним. Повітря під куполом було прозоре й холодне, ніби саме небо затамувало подих після довгого шторму. Герой стояв на балконі своєї резиденції, вдивляючись у далечінь. Тіло ще пам’ятало битву, а душа — втрату.

Голос кулі пролунав у голові, м’який і офіційний:

— Герою, в нас оновлення. Ми виявили кілька зграй демонів за межами купола. Ймовірно, ті, хто не встиг повернутися до порталу. Їх потрібно знищити. Командування хотіло б, щоб ти приєднався до загону зачистки. Символічно — завершити боротьбу там, де вона почалась.

Герой мовчки кивнув. Усередині щось ворухнулось. Порожнеча, яку залишила Буря, ще боліла. Але війна — не терпить затримок.

— Добре. Я приєднаюсь. Що з оснащенням?

— У ангарі тебе чекає нова мобільна броня. Серійна модель, розроблена на базі попереднього досвіду. В ній, звісно, є штучний інтелект. Не така, як Буря, але... ти сам усе побачиш.

Ангар зустрів його знайомим звуком гідравліки та гулом живлення. На платформі стояла нова бойова броня — виблискуюча, темно-синя, схожа за формою на колишню, але масивніша, з гладкішими обводами, потужнішою зброєю та світяться сенсорами на шоломі. На спині — кріплення для плазмового автомата та вібромеча.

Кабіна відкрилась ще до того, як він підійшов.

— Доброго ранку, пілоте, — промовив штучний інтелект броні, голосом вже не таким живим, як у Бурі, але чітким і професійним. — Ідентифікація завершена. Броня готова до бойової операції.