Розділ 8

Розділ 8

Зранку Раммі розбудив гонг. Вчора вона все-таки дочекалася вечері, яку розносили двоє похмурих кухарів, зиркали з-під лоба, грубо жартували ще з трьома жінками, які жили в тому ж відгалуженні в коридорі, що й вона. Пані Геста, яка теж забирала свою порцію, гучно відповідала на жарти, але робила вигляд, що Раммідору зовсім не знає.

Одна з трьох жінок була тендітна й дуже бліда, і Раммі помітила, що її руки були однією суцільною кривавою раною. Ох, її серце лікарки жалісно стиснулося від співчуття, але нічим вона допомогти бідолашній не могла, адже її звичне життя залишилося по той бік королівських воріт. А нині вона також одна з праль. І невідомо, чи не будуть і в неї такі ж страшні рани через деякий час.

Так почалися сірі й страшні будні дівчини, повні болю, гупання праників, і тихих сліз вночі, які приносили ще більший біль, вже душевний. Тупий удар металом по металу, що звучав у коридорі прислуги о п’ятій ранку і який пані Геста урочисто називала гонгом, вже не лякав гучністю, дівчина поступово до нього звикла. Він виривав зі сну, який зовсім не приносив Раммі відпочинку, але організм все одно якось прилаштувався, привчився.

Правду кажуть, що людина звикає до всього. Навіть до такого страшного життя королівської пралі можна звикнути. Одне лякало Раммідору: невже до кінця своїх днів вона проживе тут, у коридорному закутку, перучи одяг чужим людям і не бачачи попереду жодного просвітку і змін у своєму нещасному житті? Вже навіть думка про те, що варто було погодитися й віддатися капітану Мілошу, не викликала огиди, як раніше. Раммідора зрозуміла, що починає змінюватися. І не в кращий бік.

І перше, про що думала Раммідора щоранку, були її руки.

У перші кілька днів роботи в пральні дівчина взагалі думала, що помре від болю. Луг роз’їв її долоні до живого м’яса. Вона плакала мовчки ночами, впершись обличчям в пласку подушку, набиту соломою, а її обпечені руки горіли вогнем. Біль був таким нестерпним, що вона ледь могла тримати ложку, щоб з’їсти водянисту кашу, яку їм давали на вечерю.

Пані Геста дивилася мовчки, а інколи навіть реготала, бачачи її муки.

— Що, печуть руки? Це добре! — кривилася вона. — Це означає, що ти ще жива! Або працюєш, або гниєш, боржнице! Вибір за тобою! Мої руки теж були такими! А потім загрубіли! Я вижила! А от чи зможеш зробити це ти?

Але Реммідора була травницею і лікаркою. Її ремесло вимагало знань не лише про трави, а й про тіло. Про те, як воно ламається, хворіє, і як воно одужує й виживає. І вона відмовлялася зламатися.

На четвертий день, ризикуючи бути спійманою, вона вчинила злочин. Вийшла зі своєї кімнатки, з якої було заборонено виходити. Це було вночі, й дівчина пішла бродити вузькими коридорами, вивчаючи їх. Вона спочатку боялася кожного шурхоту, сахалася різних незнайомих звуків, шурхотіння й скрипів старого замку, тому в перший день швидко повернулася до себе, перелякана й засапана. Ще й змерзла добряче, бо зима надворі розгулялася не на жарт: заметіль кружляла сніговими вихорами, а мороз малював на шибках плутанину візерунків.

Наступної ночі вона вже підготувалася, одягнула довгу ватянку та старі чоботи, які знайшлися в її кімнаті. Напевно, залишилися від попередньої мешканки, або просто видавалися пралям в комплекті з одягом. Бо в невеликій шафці знайшлися ще штани, тепла шапка, білизна (простенька, але чиста). Розтоптані чоботи були на два розміри більші, але це краще, ніж нічого.

Вона дочекалася наступної ночі й, бродячи, наче привид, по коридорах підвалу королівського палацу, знайшла кухню! І двері там чомусь не були замкнені. Ні, Раммідора не шукала їжу. Вона шукала жир. Олію, масло чи смалець, хоч що-небудь. Як лікарка вона знала, що крізь масло луг не так проїдатиме шкіру. Вона хотіла намастити жиром рукавички і прати так, хоч трохи захистивши руки від лугу. Якби в неї були ті інгредієнти, які вона мала в себе вдома, то вона б створила справжні чудодійні ліки від таких ран, які зараз були на її руках. А додавши краплю спеціальної магії, могла взагалі обмазати рукавички такою маззю і луг зовсім не зміг би крізь них проникнути. Але це були мрії. Хоча вона могла б допомогти не лише собі, але й дівчатам у пральні...