Розділ 7

Розділ 7

— Він забирає рани й біль короля? — жахнулася дівчина. — Хіба таке можливо? Я згадала про те, що король наче поранився минулого тижня на полюванні, але по ньому не видно, натомість той чоловік…

— Отож, — задоволено кивнула пані Геста. — Розумна мені попалася цього разу травниця й лікарка. Король встав, а він упав. І його понесли до цілителів зі зламаною ногою. Ох, може, про таке й не знають люди поза межами нашого палацу, але тут про це всі шепочуться. А от говорити про це можуть не всі! Тільки ті, які належать королю і є його рабами. Дивись! — пані Геста закотила рукав і показала Раммідорі таку саму магічну позначку, як і на руці дівчини. — Я теж власність короля! Ті, хто сюди приходять працювати за заробітну плату, не бачать очевидних речей, бо не живуть тут. А для нас королівський палац — рідний дім! І ми про всіх все тут знаємо. І нас не так багато, якщо порахувати. Не знаю, чому король лишив тебе в палаці. Дивно. Він усіх відсилає геть. Але так! Долоран переживає біль за Його Величність. Король на тренуванні отримує удар мечем по руці — у Долорана з'являється рана. Король забагато п'є і вранці має почуватися, як гнилий овоч, але він бадьорий, як огірочок. Натомість його нещасна Тінь блює у покоях весь день. Він неначебто його двійник, але не за обличчям, а за... Не знаю як це сказати, ніби двійник за болем, за стражданнями...

Раммідора з отупінням дивилася на свої почервонілі руки, на магічну мітку, що, здавалося, пульсувала й горіла, наче щойно була обпечена окропом.

— Це жахливо! — промовила вона повільно, поступово усвідомлюючи те, про що їй розповідала пані Геста.

— Це не жахливо, це просто королівська магія, дівчинко. Заборонена. Найбагатші з багатих можуть собі це дозволити. Прив'язати до себе когось, хто несе твій тягар. Звичайно, Його Величність король може це собі дозволити.

Пані Геста раптом спохопилася, що патякає зайве, різко випрямилася, а її голос знову став суворим і злим.

— А тепер слухай сюди, "принципова"! Тут, у палаці, є два правила для таких, як ми. Перше правило: роби свою роботу мовчки і швидко. Друге, і найголовніше, — жінка нахилилася до дівчини так близько, що Раммідора відчула запах лугу в її подиху, — тримайся подалі від тієї Тіні! Не дивись на нього! Не говори з ним! І, борони тебе боги, ніколи не намагайся йому допомогти! Він власність короля, так само, як я, як чимало людей у палаці, як і ти тепер. Але він власність набагато небезпечніша! Він ходячий біль і страждання Його Величності! І той, хто підійде до нього надто близько, то може сам згоріти у тому болі, у вогні його страждань. 

Жінка пильно дивилася Раммі в очі, і та теж не відводила погляду, бо помітила, що пані Геста ніби й говорить їй всі ці слова, але якось наче... гм... відсторонено. Наче говорить те, що повинна говорити, а сама мовбито вивчає її, Раммідорину, реакцію на все це. Дивний був погляд, дуже дивний. Першою не витримала й відвела очі пані Геста, розвернулася й попрямувала до виходу, відчинила двері й нагадала:

— Через годину вечеря, добре поїж, бо наша робота вимагає багато сил. Зранку о п'ятій буде гонг. А сніданку як такого в нас немає, як і обіду. Є тільки вечеря. Така традиція. Отже, мусиш бути в пральні о п'ятій, а якщо проспиш, то я особисто своїми руками витягну тебе звідси за волосся! — пригрозила вона. 

Двері за пані Гестою зачинилися, і Раммідора залишилася одна в напівтемряві. Сиділа й роздумувала над тим, що щойно почула, відчуваючи, як луг продовжує роз'їдати шкіру на її долонях…