Розділ 6

Розділ 6

Вона повела Раммідору через пральню в коридор, а потім до маленьких дверей неподалік. За ними був крихітний коридор і кілька кімнат по обидва боки.

— Тут ми спимо. Ті, кому нікуди більше йти. Ось мої двері, — вказала Геста на двері праворуч від входу. — А ти будеш жити тут.

Вони зайшли в малесеньку кімнатку, де стояло вузьке ліжко, столик, стілець, невелика шафка, у кутку було занавішено місце для вмивання і справляння потрібних людині справ. На столику блимав дешевий магічний каганець-промінець, насичувати енергію якого, щоб не затухав, можна було простим диханням. 

— Оце твоя кімната, — Геста вказала на бідний інтер'єр. —  Відпочивай. Знаю, із незвички спочатку дуже важко, але якщо не зламаєшся, то втягнешся і звикнеш, стане трохи легше. За вечерею треба виходити в коридор, коли почуєш дзенькання дзвіночка, так кухарчуки ходять і роздають їжу тим робітникам, які тут мешкають. Через годину десь буде вечеря. 

Раммідора мовчки підійшла до ліжка й сіла.

Геста стояла в дверях, дивлячись на неї. Її обличчя в тьмяному світлі каганця здавалося трохи добрішим і м'якшим. Невже вона пожаліла її?

— А можна запитати? — раптом вирвалося в Раммідори. — У тронному залі, звідки мене сюди, до вас, привели і де король вершив суд, я бачила чоловіка. Він був дивним. Зовсім не схожий на вельмож, які там були присутні. Ви, може, знаєте, хто це?

Навіщо вона про це запитує, дівчина й сама не розуміла, але ця картина, коли той чоловік ішов за королем та його фавориткою, чомусь врізалася в її пам'ять і не хотіла забуватися. Геста раптом стала дуже серйозною. 

— Ти бачила його? — раптом тихо запитала вона, озирнулася у відчинені двері, а потім прикрила їх за собою, підійшла ближче до дівчини. — Який у нього зараз вигляд? 

— У кого? — здивувалася Раммі. — У короля?

— Ні, дурепо, — Геста підійшла ще ближче. — Не в короля. Іншого. Того, що йшов за ним!

— Цей чоловік був дуже блідим і наче хворим. І він кульгав. Хто це?

Геста знову озирнулася на двері, ніби перевіряючи, чи ніхто їх не слухає.

— Отже, він уже ходить, — вона зітхнула, і її масивні груди зарухалися уверх-вниз. — Не знаю, чи можна тобі це казати, але ти сама спитала перша. Це велика таємниця. Але тут, в королівському палаці, плітки завжди біжать поперед подіями. Ми не називаємо його по імені. У нього воно є, але ми його наче не знаємо. Ми називаємо його Долораном* або “Тінню” чи "Поглиначем".

— Тінню? Поглиначем? —  здивувалася Раммідора. — І що ж він поглинає?

Геста криво посміхнулася, похитала заперечно головою. 

— Все. Я не можу тобі нічого розповісти. Ти бачила короля і бачила Долорана. Якщо розумна, сама зведеш все докупи і складеш два і два. Можу ще нагадати про нещодавній нещасний випадок з королем на полюванні…

Раптом Раммідора згадала останні новини, які чула на базарі недавно, коли ходила купувати продукти. Торговці та перекупки говорили про те, що король нещодавно пошкодив ногу на полюванні. Неначе минулого тижня? Чи зламав навіть? Але сьогодні Раммідора бачила, як він ішов рівно й прямо, зовсім не як людина,яка пошкодила ногу. Вона ж як лікарка точно знає всі ознаки і вивиху, і сильного удару, і коли запалення…

А от той чоловік, якого Геста зараз називає Долораном, він кульгав так, наче й справді недавно отримав серйозну травму. А отже..

—-------------

*Долоран — вигадане авторкою чоловіче ім’я, утворене від латинського слова dolor («біль, страждання»), що підкреслює особливі вміння персонажа