Розділ 5

Розділ 5

Дівчина підійшла і зупинилася перед старою та масивною дерев’яною діжкою, всередині якої знаходилася гаряча вода. Вона й досі парувала, хоча її, напевно, і розвели холодною водою. А може, й ні. Біля діжки стояв пузатий глиняний глечик, наповненний десь наполовину лугом, спеціальним сіруватим і зернистим порошком, яким тут прали одяг. Він пахнув різко і їдко, відчувався Раммідорі якимось нудотним і ледь солонуватим присмаком, що осідав на язиці.

Геста стояла трохи збоку, спершись на свій власний здоровенний праник, немов на жезл-знак влади, і спостерігала за дівчиною.

Раммідора, котра ніколи не прала одягу, бо завжди віддавала його у пральню, вперше побачила, як це все робиться. І жахнулася, як це було, виявляється, важко, просто кошмарно! Невже король не може використати хоч частинку магії та полегшити прання? Хоча б руки захистив цим жінкам! Адже деякі з них, як помітила Раммі, брали луг просто голими руками, порепаними, червоними і пораненими від цієї їдкої маси. Правда, декотрі були в рукавичках, але це не дуже допомагало, бо луг роз'їдав і рукавички.

Дівчина стиснула в руці свій новий інструмент, довгий і потемнілий від часу  дерев'яний праник зі згладженими гранями, які колись були, мабуть, порівняно гострими, але тепер стали гладенькими від численного використання.

— Можеш взяти рукавички. А можеш і голими руками, — процідила Геста, помітивши, як дівчина тягнеться до дерев'яного горщика. — Хоча, ти ж лікарка. Твої руки не звикли до такої грубої роботи, тому краще долоні поберегти. Але це ненадовго. Забудь, ким ти колись була, тепер ти належиш Його Величності королю Аквесту, і він явно не потребує твоєї лікарської майстерності. 

Раммідора вдихнула задушливе повітря і опустила важкий плащ у діжку. Вода миттю обпекла шкіру, змусивши її стиснути зуби, але справжній пронизливий біль прийшов за мить, коли вона, за наказом Гести, додала у воду жменю сірого порошку. Її долоні, що звикли до делікатної роботи лікарки, раптом обпекло, шкіра неприємно защипала. Дівчина скривилася від поки що легкого болю.

— Так, так, — пробурмотіла Геста, не відводячи від неї погляду. — Луг завжди пече спочатку, це нормально. А потім шкіра злізе, і ти звикнеш, бо наросте нова, грубіша. Або не звикнеш. Бо можна отримати сильні опіки і захворіти по-справжньому. Деякі дівчата вже не повертаються сюди працювати, коли таке відбувається. Але вони можуть відмовитися, а ти ні! Кров твоя загниє, і ти помреш прямо тут, біля цієї діжки. Це теж варіант, і повір, не найгірший. А тепер — працюй!

Наступні години для Раммідори  злилися в один нескінченний кошмар. Вона прала, точніше, вчилася. Гупала праником по одягу, слухала крики та повчання Гести, вдихала гарячу їдку пару, плакала від диму та лугу, а спина її починала боліти все сильніше…

Коли дівчина вже ледь трималася на ногах, пролунав гонг, гучний брязкіт з коридору. Всі жінки зупинили свою роботу, поскладали праники у спеціальну діжку, і гупання нарешті припинилося. Тепер вже у пральні без гупання було якось дивно

— Все, — сказала Геста, витираючи піт із чола якоюсь ганчіркою. Вона була такою ж втомленою, як і всі інші, адже не лише командувала, а також працювала зі своїм праником. Вона звернулася до Раммі, яка поклала свій праник до діжки й не знала, що робити далі. — Ходімо, "принципова", я покажу тобі твоє ліжко і твою нову кімнату, яка від сьогодні буде твоїм новим домом на довгий час...