Розділ 3

Розділ 3

Залізні пальці королівського гвардійця стискали її руки з такою силою, що Раммі вже відчувала, що завтра на передпліччях і зап’ястках будуть синці. Дівчину не просто вели, а тягнули геть від тронної зали вглиб палацу, спочатку вузькими та задушливими коридорами на якісь задвірки, а потім ще й по сходах у підвали під палацом, де були свої коридори, ще більш темні й холодні, очевидно, призначені для прислуги. У підвальних ходах, більше схожих на тунелі, підлога була кам'яною, а повітря сповнене неприємними запахами, тут пахло потом, прогірклою олією та нечистотами.

— Швидше, боржнице, — просичав один з вартових, грубо штовхаючи її в спину, коли вона спіткнулася. — Пані Геста вже зачекалася! Ото зрадіє, що матиме нові руки для роботи! В неї там довго не витримують, всі в лазарет потрапляють, так що не пощастило тобі! Краще відкинула б свої принципи, та зробила для капітана Малоша все, що просить…

— А що це взагалі за принципи в неї такі? — запитав другий вартовий, той, що тримав її праву руку, і в його грубому та байдужому голосі прослизнула ледь помітна цікавість.

— Та ця велика цнотливиця відмовилася переспати з капітаном Мілошем, — гигикнув перший, явно насолоджуючись новою платною, яку зараз понесе по палацу . — Вона заявила, що він запропонував їй несправедливий обмін.

Чоловік пирхнув, а його напарник розреготався.

— Капітану Мілошу? Ну, дівко, ти справді дурна. Якби погодилася на його обмін, то, може, навіть отримала б від нього трохи грошенят. Він інколи платить жінкам за те, що були з ним… Ну, і на лікування дає, бо він, ходять чутки, любить жорсткі… гм… ігри. Але тепер?! Та він тебе тепер знайде і просто покористується! Без жодного обміну! Ти ніхто вже. Служниця і, вважай, рабиня короля! Належиш королю, а значить нікому, або ж всім! Це як диван чи стілець тут. Я можу сісти на той диван, або он Марейко, — кивнув він на свого друга. — Так і ти! Тепер наче предмет тут, як річ. А капітан Мілош… Його ж покої тут, у королівському палаці на другому поверсі знаходяться. Дізнається про тебе, то помститься, він такий! — навіть крапельку співчуття почула Раммідора в голосі солдата. — Дурна ти, дурна! Принципова знайшлася. Принаймні, зараз була б у себе вдома, а не тут…

Він перестав говорити, бо різко зупинився перед масивними дерев'яними дверима. Це був один із глухих кутів довгого підвального коридору, яким вони прямували.  У дверях зі щілин ішла густа і, мабуть, гаряча пара, звідти доносився звук, схожий на дихання якогось звіра, гучне дивне стукання, плюскотіння води та жіночі голоси.

— Не в цьому пеклі! — закінчив охоронець байдуже. — Тепер тебе чекає справжня "справедливість"...

Чоловік щосили загупав кулаком у двері, і звук його стуку навряд чи пересилював гупання за дверима.

— Пані Гесто! — зарепетував він так голосно, що Раммідорі аж вуха позакладало. —  Нова робоча сила! За королівським наказом! Приймайте!

Двері з важким скрипом відчинилися, і Раммідору не просто накрило хвилею пари, диму, шуму, бахкання і гомінливого гулу, а її буквально вдарила ця какофонія. Хмара гарячої густої пари миттєво вирвалися в коридор, огорнула її та охоронціа, викликаючи кашель та забиваючи дух. Проте пара була нічим у порівнянні з запахом, який вона несла з собою. Це було поєднання їдкого запаху лугу, що роз'їдав очі, важкого смороду прілого ганчір'я і запаху крові, який Раммі добре був знайомий, бо ж працювала травницею, лікаркою, мала гарна практику.

Коли її погляд, нарешті, все-таки пробився крізь пелену пари, то вона зрозуміла, що охоронець не перебільшував, що вона й справді зараз споглядає справжнє пекло...