65. КУРКА, ЯКА ЗНАЛА СЕКРЕТ ЩАСТЯ

У селі Розгубленці курей було більше, ніж людей. Кожен мав щонайменше три: одну — на яйце, одну — на суп, і одну — "просто шоб була". Але серед цієї пернатої спільноти жила особлива курка. Її звали Клава, і про неї ходили легенди. Бо вона... знала секрет щастя.

Усе почалось із того, що тьотя Ніна, яка тримала Клаву в сараї за хатою, помітила дивне. Щоранку курка не просто несла яйце — вона клала його в капелюшок, що висів на гвіздку, і дивилась на нього з виразом: "Ось воно. Щастя."

— Клава, ти що, філософ? — спитала якось Ніна.

Клава кліпнула.

А далі — більше. Ніна почала помічати, що коли вона поруч із куркою — у неї все вдається. Пиріжки не пригорають. Діти не сваряться. Чоловік навіть згадав про річницю весілля — і сам подарував лопату.

— Це все Клава! — казала вона сусідкам.

— Та яка там Клава. Просто тобі щастить.

— Ага. Але тільки тоді, коли вона поруч!

Сарафанне радіо спрацювало. До Клави почали приходити люди. Хто з проханням, хто з подякою, хто просто — потримати за лапку. А курка сиділа на своєму сідалі, кліпала очима і мовчки приймала шанувальників.

Один дід навіть спитав:

— Клаво, а як знайти гармонію?

І Клава, не моргнувши, підійшла до миски, клюнула зерно — і пішла геть.

— Ясно, — сказав дід. — Головне — не ускладнювати.

Згодом тьотя Ніна почала записувати "Клавині поради". Там були перлини народної (і курячої) мудрості:

• "Якщо бачиш проблему — обійди її. Як калюжу. Як кішку. Як гуску з поганим настроєм."
   
• "Щастя — це коли тобі тепло, є де сісти, і ніхто не чіпає твої яйця без дозволу."
   
• "Іноді треба просто нести своє — і не питати, куди."
   

Клава стала символом. Її зображення нанесли на чашки, рушники, навіть на табличку біля школи:

"Курка Клава каже: сиди, думай, не панікуй."

Одного дня Клава зникла. Просто — не стало. Пішла, як легенда. Ніхто її не бачив. Але кожен вірив, що десь вона є — на іншому подвір’ї, в іншому селі, несе комусь яйце натхнення.

А в Розгубленцях лишився напис на стіні біля сараю:

"Курка, яка навчила нас головному: будь собою. І час від часу — клюй зерно."