62. ЯК ПРИВИД ДОПОМІГ ЗІБРАТИ ВРОЖАЙ

У селі Буряковиця ніхто не вірив у привидів. Ну, може, баба Мотря трохи вірила, бо казала, що хтось їй щоночі пересипає мак. Але загалом — усе було спокійно. До того самого сезону збору врожаю, коли на городі в тьоті Люби почали відбуватись... речі.

Спочатку все було як завжди. Сонце, буряки, картопля, Люба в хустці й гумових чоботях, тридцять два відра і лише дві руки. Але одного ранку вона вийшла на город — і побачила, що три рядки буряків уже викопані.

— Та не може бути! — сказала вона. — То, мабуть, Василь щось наплутав.

Але Василь був на рибалці, трактор стояв на місці, а буряки — акуратно викопані й складені в купки.

Наступного дня — ще два рядки. Потім — морква. А потім і цибуля.

— То що, це якась... аграрна фея? — питали сусіди.

— Це або пенсіонер з надлишком ентузіазму, або привид! — заявила баба Клава.

Ідею з привидом підхопили діти. Наступної ночі вони сховались у кущах з телефоном і печивом. І таки побачили: на город вийшла постать. Прозора. В хустці. З сапкою. Привид. Справжній.

— Він... сапає! — прошепотіла Настя.

— Ідеально! — відповів Ілля. — Так, ніби все життя тільки те й робив.

Наступного ранку вся Буряковиця гомоніла:

— Привид Людмили?

— Якої Людмили?

— Та, що колись мала найбільший город у селі! Вона померла з сапкою в руках — кажуть, досапувала буряки навіть під інфарктом.

— То вона повернулась, щоб доробити?

— Мабуть, у неї там, на тому світі, ще звіт не зданий!

Тьотя Люба вирішила не лякати привида і залишила йому подарунок — пиріжок з капустою, хрестик із соломи й записку: "Дякую! Можеш сапати і далі."

Привид сапав. І збирав. І навіть обрізав бадилля. Після врожаю він зник, залишивши напис на землі:
"Урожай — святе. Людмила."

Тепер у селі щоосені всі кладуть на город пиріжок — про всяк випадок. А одна бабця навіть спеціально не сапає буряки:
— Раптом Людмила повернеться, а в мене вже все викопано. Вона ж образиться!