57. КІТ, ЩО ВІДКРИВ ПОШТУ І ЗМІНИВ ДОЛЮ

У селі Верхня Лапа кожна хата мала кота. І кожен кіт мав своє призначення: ловити мишей, гріти живіт бабі Галі або просто сидіти на даху й філософськи дивитись у ніч. Але один був особливий. Його звали Архип, і він не просто був кіт — він був поштар.

Жив він у хаті тьоті Мотрі, старої листоноші, яка вже не ходила на доставку, а тримала вдома повну скриньку нерознесених листів — від романтичних з 80-х до подяк за підписку на "Колгоспник України".

Архип був розумний. Він умів відчиняти двері, клацати лапою вимикач, і одного разу навіть вимкнув праску, коли баба забула. Але головне — він навчився лазити до поштової скриньки й витягати звідти листи. Спочатку просто грався. А потім... почав сортувати.

Так, наче він розумів, що кому треба. Тьотя Мотря якось глянула — а у відерці, де вона складала "на потім", лежить акуратно розкладене: любовні — окремо, рахунки — окремо, листи "від Миколи" — в інший кут.

— Це ж треба! — сказала вона. — То не кіт, то начальник відділення!

І тут почалось. Архип, як виявилось, не просто сортував. Він ще й... доставляв. Лист у зуби — і біг через село. До когось у вікно, до когось у хлів, одного разу навіть зайшов у сільраду і поклав листа прямо на стіл голові.

І от одного вечора кіт зробив щось, що змінило все.

У старій скриньці він знайшов лист. Запечатаний. Пожовклий. Написаний ще в 1986-му. Від хлопця на ім’я Юрко до дівчини Марії.

"Якщо ти читаєш це — значить, я ще не забув. Якщо згадаєш той вечір біля річки — прийди у неділю під липу..."

Лист так і не був доставлений. Мабуть, загубився в черговій поштовій плутанині. Але Архип виніс його і... поніс Марії.

Вона сиділа біля хати, в’язала носок, як раптом до її ніг впала пожовкла конвертна історія. Вона відкрила, прочитала, і...

— Це ж... Юрко... — прошепотіла вона. — Я ж тоді чекала... а він не прийшов...

А Юрко жив неподалік. Вже давно, сам, з собакою. І щонеділі ходив до тієї липи — просто так, зі звички, як сам казав. Того дня Марія теж прийшла.

— Ти...

— Я...

— А лист?..

— Архип.

З того почалось нове життя. Їх бачили разом. У магазині. На ярмарку. У церкві. Вони знову закохались — ніби нічого й не пройшло. І кота Архипа назвали офіційно — Кур'єр Купідон.

І досі в селі вірять: якщо Архип приносить листа — чекай змін. А біля сільської пошти на табличці пише:

"В разі відсутності листоноші — дивіться, куди пішов кіт."