56. БАБУСЯ, ЯКА ПРОКЛЯЛА WI-FI

У селі Пиріжки інтернет був як погода — то є, то нема, і ніхто не знає, чому. Але якось, у найспекотніший день літа, він зник остаточно. Просто — пшик! — і все. Ні мемів, ні рецептів, ні серіалів. Сільський вай-фай перестав працювати, і почалась справжня паніка.

Діти в шоці — TikTok мовчить. Дорослі — ще гірше: не знають, як правильно консервувати огірки по-корейськи. Але головне — перестала ловити гра "Ферма", і баба Шура не встигла зібрати віртуальну моркву. І це вже було серйозно.

— То все прокляття! — сказала вона, схопившись за хустку. — Я ж вас попереджала: не можна в хаті духів інтернету тримати!

Усі сміялись. До певного моменту.

Бо, по-перше, баба Шура дійсно щось знала. Вона була з тих бабусь, які читають молитви на три хліби, лікують бородавки огірками і точно знають, якого дня найкраще сіяти кабачки.

А по-друге — саме після її фрази вай-фай зник повністю. Навіть біля школи, де він ловив із загадкової антени, прикрученої до флюгера.

— Я просто сказала, що ці хвилі — від лукавого! — виправдовувалась Шура. — І що людям треба більше копати, а не клацати!

Село розділилось: одні казали, що баба його прокляла. Інші — що вона просто вимкнула щось у розетці. Але факт був фактом — інтернет не повертався.

Хтось привіз спеціаліста з району. Той дивився на роутер, як на млинця з риб’ячим хвостом:

— Тут усе працює. А чому сигналу нема — загадка. Може, хтось його... заблокував на духовному рівні?

— Ага! — кричала Шура. — Я казала! То не Wi-Fi, а зло в повітрі!

Щоб повернути інтернет, вирішили провести "очищувальний ритуал". Ідею підкинула молодь: запросити бабу Шуру і вмовити її "відмінити" прокляття.

Вона погодилась. Але з умовами:

— Ви всі повинні хоча б один день прожити без телефону. Поговорити одне з одним. Послухати, як буряки ростуть. І тоді, може, я подумаю...

Погодились. День був тяжкий. Люди нудьгували, слухали радіо, дивились у вікно. А потім — почали говорити. Сусід до сусідки зайшов просто так, молодь влаштувала вечір пісень біля річки, навіть дід Гаврило розповів вірш, який тримав у голові з 1963 року.

Наступного ранку баба Шура винесла старий обрус, встала біля антени, перехрестила її, шепнула щось на кшталт:

— Вай, не фай, а ти працюй...

І інтернет — повернувся. Сам. Мить — і все знову в онлайні. Але щось у селі змінилось. Люди вже не так бігли до телефонів. Інколи — просто сідали з чайком на лавці. І слухали тишу.

І досі, коли інтернет зависає, хтось шепоче:

— Шура знову ображена?