55. ТЕЛЕВІЗОР, ЯКИЙ ПОКАЗУЄ МИНУЛЕ

У селі Дриглівка телевізор був один на все село. Стояв він у клубі, був здоровенний, з пузатим екраном, і так гудів, що в сусідньому селі думали, що це у них гроза. Його не вимикали навіть вночі — бо хтозна, може, саме тоді йдуть найцікавіші новини.

Але все змінилось, коли дід Панько, головний електрик села (і головний вміло-пиляльник дерев), вирішив його полагодити. Бо щось той став хрипіти, блиматись і замість серіалів показував тільки козу Ганю, що паслась на шостому каналі.

Панько відкрутив задню панель, запаяв щось криво, вдарив кулаком — і... телевізор ожив. Але не так, як усі очікували.

Замість "Новин області" на екрані з’явилась стара чорно-біла картинка. Дві баби на городі, один дід на лавці й хлопець, що краде сливи.

— Це ж... наше село! — вигукнула баба Катерина. — І це... Микола! Мій чоловік! І він... СЛИВИ!? Та він мені казав, що ніколи не крав!

— Та то... молодість була! — виправдовувався Микола, червоніючи.

Телевізор показував минуле. Але не абищо — минуле села, в усіх деталях. Весілля 1981-го, коли дядько Іван упав у борщ. День, коли курка Люська знесла яйце-рекордсмен. І навіть той випадок, коли Зоя здавала корову за шофера, бо той дав більше за літру молока.

Люди зносились як на кіно. Що вечора нова серія: "Скандал біля клубу", "Як Віталік сховав коня в погребі", "Грицько й шкарпетки — історія зради".

Діти дивились і сміялись. Дорослі — червоніли. Діди — хапались за серце:

— Так це ж... я! І я п’яний! І я... танцюю "ламбаду" з кобилою?!

Телевізор не зупинявся. Він щовечора показував інший день із минулого. І коли до нього приходили з питанням: "А можна наше весілля ще раз?" — він наче розумів і ставив саме той день.

Але одного разу екран почорнів. І вивів: "ПОКАЖУ ЛИШЕ ПРАВДУ".

— Ой лишенько... — сказали всі.

Бо з того моменту пішли кадри, які не всі хотіли бачити. Як хтось комусь не долив молока. Як хтось списав з чужого гороху. Як той самий Микола знову щось тягне — цього разу з чужого погреба.

Почалися сварки. Хтось кричав, що "це монтаж!", інші — що "телевізор бреше". Але Панько казав:

— Це не телевізор. Це — правда. Просто ви її забули.

Врешті-решт вирішили телевізор вимкнути. Або хоча б обмежити доступ — тільки на свята. Бо правда, звісно, корисна, але іноді її краще в чай, по ложечці.

Зараз той телевізор стоїть у музеї села. Не працює, мовчить, але всі до нього підходять, дивляться — і думають: "А може, він ще щось покаже?"

І тільки Панько усміхається:

— Як включиться — буде продовження. А ви краще згадайте, чим займались 13 липня 1993-го...