49. СЕКРЕТНИЙ УЗВАР, ЯКИЙ НЕ ПОВТОРИТИ

У селі Залізці узвар пили всі. Але один був особливий — узвар баби Оксани. Його подавали на свята, на поминки, на вибори, навіть коли приїжджали інспектори з району. Всі пили — і ніби тепліли всередині.

— То не просто компот, — казала Оксана. — То душевний настій.

І ніхто, ніхто не міг повторити смак.

— Та я варю так само! — казала сваха Галя. — Груші, яблука, трохи меду…

— А результат — як вода з калюжі, — чесно відповідав дід Степан.

Одного разу вирішили зробити експеримент.

— Оксано, дай рецепт, як людям! — благала Люба.

— Та що там? Сушені яблука, трохи груші, чорнослив, мед… і шепіт.

— Що?

— Шепіт. При варці. Без нього — не воно.

Всі подумали, що жартує. Але експеримент показав: узвар за її рецептом без “шепоту” — ніякий. І тільки вона, варячи, щось мугикала, шепотіла і притискала ложку до серця.

— Що ти шепочеш? — питала сусідка Марфа.

— А це залежить. Іноді — добре слово. Іноді — мрія. Іноді — ім’я дорогих мені людей.

— А якщо нічого не шепочу?

— Тоді це просто компот.

На святі села провели конкурс: “Узвар року”.

Усі приносили свої варіанти:

• “Узвар-блискавка” — з імбирем і перцем,
   
• “Фруктовий гігант” — з виноградом і бананом,
   
• “Ставропольський експеримент” — з енергетиком (не повторюйте вдома).
   

А баба Оксана принесла звичайний глиняний глек.

— Я нічого особливого не додавала. Тільки трошки душі.

Переможцем став її глек. Одностайно. І журі, і публіка, і навіть кіт Юра лизнув краплю — і муркнув тричі.

Петро з райцентру вирішив дізнатись секрет. Прийшов ночувати біля вікна Оксани, заховав диктофон у фартух і спробував вловити “шепіт”.

Але на записі виявилось:

“Люблю життя. Дякую. Хай всі будуть здорові…”

І раптом — щось схоже на... пісню.

“Грушка до грушки, яблучко — до серця…”

Петро розплакався.

Тепер у школі вчать:

• не лише інгредієнти,
   
• а й “мову добрих думок при варці”.
   

А у клубі повісили табличку:

“Шепіт — це не слабкість. Це спеція душі.”

P.S.

Кажуть, що баба Оксана готує новий рецепт — узвар, який лікує образу.

А поки всі п’ють її звичайний і кажуть:

“Ще ковток — і ніби обійняли.”