46. ХЛОПЧИК, ЩО ВТІК ІЗ ДОМУ З ВАРЕНИКАМИ

Максимові було дев’ять. Він був незалежний, рішучий і мав один великий принцип: "Якщо мені кажуть 'ні' — значить, я роблю 'так'." Особливо, якщо йдеться про перегляд мультиків після 21:00.

— Вимикай планшет! — суворо сказала баба Ніна.

— Я тікаю з дому! — вигукнув Максим.

— Бери тапки. І вареники візьми — не помреш з голоду, — зітхнула баба.

Рюкзак Максима містив:

• 12 вареників з картоплею,
   
• один носок (на всякий випадок),
   
• блокнот із планом втечі,
   
• і записку “Я пішов, не шукайте. Люблю вас, але принципи важливі.”
   

О 06:45 він вирушив.

У сусідньому селі він зустрів куму Валю, яка пасла курей.

— Ти куди, хлопче?

— У світ.

— З їжею?

— Вареники.

— Бачу, ти підготовлений.

Кума пригостила його компотом і підписала на лобі "Бунтівник", бо маркер був під рукою.

У селі Вишневому він вирішив скупатися. Перед тим з’їв 5 вареників “на витрати енергії”.

Пес Тузік (той самий, з озера) спостерігав і дозволив залізти у воду тільки після того, як Максим поділився вареником.

— Спільна їжа — то вже не втеча, а пікнік, — сказав дід, що проходив повз.

На третій день Максим лишився з одним вареником і мрією про мультики.

— А ти чого такий похмурий? — спитала продавчиня.

— Свобода — то тяжка справа.

— А вареники є?

— Були.

— То повертайся додому. Там — любов. І, можливо, ще партія вареників.

Максим зайшов додому рівно через три дні, з потертим рюкзаком, носком на голові й новою мрією — “стати кухарем, бо без їжі втікати важко”.

Баба Ніна не питала нічого. Просто поставила тарілку з гарячими варениками.

— Ти як?

— Світ — складний. Але вареники смачні.

P.S.

Максим тепер веде рубрику “Поради мандрівника” у шкільному стенді. Перша порада:

“Якщо втікаєш з дому — бери ще й виделку. Бо руками не завжди зручно.”