38. ФЕЄРВЕРК І ВЕСІЛЛЯ, ЩО СТАЛО ПОБРАТИМСТВОМ

У селі Веселе Грушево весілля бувають не щотижня, але як вже бувають — то з оркестром, козаками на велосипедах і мінімум трьома бабами, які сперечаються, чий салат “Олів'є” правильніший. Цього разу женився Ігор — тракторист-оптиміст — на Зоряні, бібліотекарці з розмахом, яка замість фати хотіла обруч з квітів і танець під “Final Countdown”.

Запросили всіх. Навіть тих, хто вже три роки свариться через межу, і тих, хто приходить тільки заради торту й слухів.

Свято обіцяло бути безпрецедентним.

Репетиція першого танцю тривала тиждень. Ігор брав уроки у Тараса, того самого, що записував кота Юру на відео. А Зоряна замовила сукню онлайн — вишивку, білу, з мотивами польових квітів і написом на спині: “Любов — це дія”.

— Головне, щоб було красиво, — казала вона. — І щоб Петро не вмикав “Білу-білу ружу”.

— Але ж вона традиція! — заперечував Петро.

— А торт не спали! — додала баба Галя.

Торт пекли вчителька праці, бібліотекарка-пенсіонерка й дядько Микола, бо він мав духовку. Було три яруси, фігурки з марципану, напис “Разом назавжди”.

Але... духовка підвела.

— В мене там провід плавлений був, ще з часів Другої світової, — пояснював Микола.

— То чого не поміняв?!

— Бо дух патріотизму! Працювала — не чіпав!

Врешті торт згорів. Верхній ярус почорнів, нижній розплавився, фігурки втекли.

— Все. Весілля пропало, — зітхнула Зоряна.

— Та ні! — вигукнув Ігор. — Якщо торт — попіл, значить, буде вогонь!

І от саме тоді, коли всі сиділи засмучені, на порозі клубу з’явився... дід Семен.

— А шо, торта нема? — спитав він.

— Нема, — хором відповіли.

— А барабани є?

— Є.

— Тоді — я в справі.

Із-за спини виніс свій набір: два старі каструлі, сковорідка, металева миска і... глечик. Сів — і почав.

Спершу всі слухали з недовірою. Потім — сміялись. Потім — танцювали.

Але найбільше вразив момент, коли Зоряна, зітхаючи, кинула в повітря ложку (бо ложка згоріла разом із тортом). Ігор підхопив її, обернув — і вона зачепила запальничку діда Йосипа.

Та впала... на коробку з “петардами на чорний день”. І — БАХ!

У небо злетів феєрверк. Непланований. Кольоровий. Із димом, який був схожий на сердечко (чи то вже в когось романтична уява).

— Це знак! — крикнула баба Катерина.

— Це ще хто запускав? — спитав Петро, але вже усміхався.

У цей момент до клубу прийшли хлопці з сусіднього села, що колись “не поділили гойдалку”.

— Ми думали, буде весело... — почали вони.

— А торт згорів, — сказав Ігор.

— Але феєрверк — бомба! А цей дід з каструлями — взагалі легенда!

— Сідай до нас, братику, — вигукнув Ігор. — Весілля — не тортом єдиним!

І хтось з гостей вигукнув:

— Весілля — то побратимство!

Так і вийшло. Танцювали всі. Разом. Без сварок. Без “ти з якого боку межі”. А дід Семен стукав у сковорідку з такою силою, що навіть коза Жанет зазирнула в вікно.

Торт не вдалося врятувати. Але:

• феєрверк став мемом,
   
• дід-барабанщик отримав запрошення на ювілей,
   
• весілля — перетворилось на фестиваль.
   

А Ігор і Зоряна назвали свою першу козу “Семенка”.

P.S.

Іноді весілля — це не про декор, не про меню, не про вишиті серветки. Іноді — це про дим, глечик і ритм серця, що б’ється у такт старій каструлі.