33. СІЛЬСЬКЕ КАРАОКЕ І ПРОКЛЯТИЙ МІКРОФОН

СЕЛО ДОВГОПОЛІ. КЛУБ. 2007 РІК

Клуб у Довгополі був старий, як сам дід Іван, але служив чесно. Тут проводили збори, весілля, перегляд “Тіні забутих предків” на VHS і... караоке. Особливо в п’ятницю.

— Караоке — то душа села, — казав дід Петро, який у молодості співав “Кохайтеся, чорнобриві” так, що у корів доїлося вдвічі більше.

Та все змінилось після того, як подарували новий мікрофон...

ПОДАРУНОК ІЗ ПОЛЬЩІ

Від племінника Грицька.
— То чудо техніки, — хвалився Грицько. — Там є Bluetooth, Wi-Fi, анти-ехо, навіть підсвітка — як у нічному клубі! Ще й написано: “Made in Romantico Electronics”.

Усі зібрались на перше тестування. Записались на співи: баба Галя, трактористка Ліда, дід Іван і, звісно, Грицько.

Пісню вибрали — “Червона рута”. Класика. І тут почалось...

ПЕРШИЙ ВИПАДОК. БАБА ГАЛЯ

Вона вийшла з серйозним виглядом, накинула шаль і взяла мікрофон.
— Червону руту не шукай вечорами... — почала вона.

Та раптом — пауза. Очі закотила. І:
— ...А я люблю Івана з пасіки! Він мені ще з 1974 року снився!

Зал завмер.
— Галя, ти шо? — пролунав голос з-за куліс.
— Ой... та я ж просто співала... я ж не...

Іван із пасіки червонів як борщ. Але мовчав.

ДРУГИЙ ВИПАДОК. ДІД ІВАН

Через тиждень вирішив “відігратися”.

— Я вже не той Іван, щоб мене згадайками ловили, — хмикнув він.

Заспівав “Червону руту”. І вже на словах “у тебе я був перший” — раптом:
— А я ще люблю Ганю з колгоспу! Вона мені пиріжки давала, і ще тоді в тракторі...

Ганя, яка сиділа в залі, спіткнулась об крісло.
— А ну мовчи, Іване! Я тоді ще була заміжня!

СЕЛО ЗБЕНТЕЖЕНЕ. І ЗАІНТРИГОВАНЕ

— То що, той мікрофон якось... відкриває правду? — шепотілись бабусі.
— Чи то “Червона рута” має силу?
— Може, той “Bluetooth” — то сатанинський?

ТРЕТІЙ ВИПАДОК. ЛІДА-ТРАКТОРИСТКА

Ліда була жінкою залізною. Заводила “МТЗ” ногою, носила мішки з картоплею і не терпіла романтики.

Але щось у ній тріснуло. Взяла мікрофон. Співала впевнено.
— Червону руту не шукай... — і тут:
— Я закохана в діджея Петра! Як він вмикає “Біла-біла ружа” — у мене коліна мліють!

Петро випустив пульт. Звук пропав. Світло моргнуло. Ліда втекла в сльозах.

ПОЧАЛИСЯ ПІДОЗРИ

— Треба його посвятити, — сказала баба Клава.
— Та спаліть вже той мікрофон! — кричала Ганя.
— А може, залишимо? — обережно підняв руку дід Сава. — Хоч раз почуємо правду, а не “працюю в садку, живу скромно”.

ДОСЛІДЖЕННЯ І ПЛАН

Тарас, молодий вчитель інформатики, вирішив підійти науково.
— Я зробив таблицю! Після кожного виконання “Червоної рути” — зізнання. А от “Ти подобаєшся мені” — мовчать. “Смерека” — взагалі сварки.

— То значить, пісня винна? — перепитала Ліда.
— Або мікрофон активується на руту.

Експеримент:

• “Рута” без мікрофона — нічого.
   
• Інша пісня з мікрофоном — нічого.
   
• “Рута” з мікрофоном — і Тарас раптом:
  — А я боюсь курей!
   

(Усі знали, що це правда. Колись його вкусила курка Гертруда.)

ВИРОК: ПІСНЯ + МІКРОФОН = ЗІЗНАННЯ

— То може, лишимо його? — запропонувала баба Оля. — Для тих, хто не наважується. Як сповідь, але в клубі.

Так і зробили. Створили “Ніч правди з мікрофоном” — щоп’ятниці.

ФІНАЛ. ВЕСІЛЛЯ

Через рік — три весілля:

• Дід Іван та Ганя
   
• Пасічник Іван з бабою Галею
   
• Ліда з діджеєм Петром
   

Тарас — став психотерапевтом.
Юра (кіт) не співав. Але лягав на мікрофон під “Руту”, як на храм істини.

P.S.

Мікрофон і досі зберігається в клубі. Є табличка:

“ГОВОРИ ЧЕРЕЗ МЕНЕ — І ПОЧУЄШ СЕБЕ”

І кожного разу, коли лунає “Червона рута” — хтось червоніє.